Share this page:  
 

Multilingual Scriptures

(Compare books in 2 different language versions of your choice)

Comparison Search:

Select Language version and font:
You can only select max. of two versions.
Book:
Chapter:
Verse:
---------
From: To:

Free Search:

Select Language version and font:
Enter search text:

Multilingual Scriptures Home » Ukrainian 1871 NT » Romans

Ukrainian 1871 NT
Chapter # Verse # Verse Detail
11Павел, слуга Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний на благовістуваннє Боже,
12(котре наперед обіцяв [Бог] через пророків своїх у сьвятих писаннях,)
13про Сина свого (народженого з насїння Давидового по тілу,
14обявленого Сина Божого в силї, до Духу сьвятости, через воскресеннє в мертвих), Ісуса Христа, Господа нашого,
15(котрим прийняли ми благодать і апостольство на впокореннє вірі між усїма народами ради імени Його,
16між котрими й ви покликані, Ісус-Христові;)
17Усїм вам, що єсте в Римі, любленим від Бога, покликаним сьвятим: благодать вам і впоюй од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
18Перш усего дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша проповідуєть ся по всему сьвіту.
19Сьвідок менї Бог, котрому служу духом моїм у благовіствуванню Сина Його, що без перестану спомни про вас роблю,
110усе в молитвах моїх мелючись, щоб колись довелось менї по волї Божій, прийти до вас.
111Бажаю бо бачити вас, щоб передати вам даруваннє духовне дла утвердження вашого;
112се ж єсть утішитись укупі з вами спільною вірою вашою і моєю.
113Не хочу ж таїти од вас, браттє, що часто заміряв я прийти до вас (та й досї спиняло мене), щоб який овощ мати й між вами, яко ж і між иншими поганами.
114Єленянам і чужоземцям, мудрим і нерозумним довжен я.
115От же, що до мене, готов я й вам, що в Римі, благовіствувати.
116Бо не соромлюсь благовіствування Христового, сила бо Божа на спасенне всякому віруючому, Жидовинові перше, а потім і Грекові.
117Правда бо Божа в йому відкриваєть ся до віри в віру, яко ж написано: Праведний вірою жив буде.
118Одкриваеть ся бо гаїв Божий з неба на всяке нечесте і неправду людей, що держить істину в неправді.
119Тим, що розумне про Бога, явно в них; Бог бо явившім.
120Невидиме бо Його від создання сьвіту думаннєм про твори робить ся видиме, і вічна Його сила і божество, щоб бути їм без оправдання.
121Тим, що знаючи Бога, не яко Бога прославляли або дякували, а осуєтились думками своїми і оморочилось нерозумне серце їх.
122Славлячи себе мудрими, потуманїли,
123і обернули славу нетлінного Бога на подобину образа тлінного чоловіка, і птиць і четвероногих і гаду.
124Тим же й передав їх Бог нечистотї в похотях сердець їх, щоб сквернили тїла свої між самими собою.
125Вони перемінили істину Божу на лжу і поклонялись і служили тварі більш Творця, котрий благословен на віки. Амінь.
126За се передав їх Бог карі безчестя, бо й жінки їх обернула природню подобу на протиприродню;
127так само й чоловіки, оставивши природне вживаннє женського полу, розгорілись похоттю своєю один на одного, чоловіки на чоловіках сором роблячи, і заплату, яка подобала заблудові їх, у собі приймаючи.
128І, яко ж не вподобалось їм мати Бога в розумі, передав їх Бог ледачому уму, робити неподобне,
129сповнених усякої неправди, перелюбу, лукавства, зажерливостя, злоби, сповнених зависти, убийства, сварнї, підступу, лихих звичаїв,
130осудників, поклїпників, богоневавидників, гордувників, хвастунів, пишних, видумщиків лихого, родителям непокірних,
131нерозумних, ламателїв умови, нелюбовних, невбдагальних, немилостивих.
132Котрі, хоч Божий присуд розуміють, що хто таке робить, достоїн смерти, не тільки самі се роблять, та й похваляють роблячих.
21Тим без оправдання єси, всякий чоловіче, що судищ; у чому бо судиш другого, себе осуджуєш, те ж бо саме робиш, судячи (другого).
22Знаємо ж, що суд Божий по истині на тих, що роблять таке.
23Чи думаєш же, чоловіче, судячи того, хто таке робить, і роблячи те ж саме, що ти втечеш од суду Божого?
24Або богацтвом благости Його та вдержливости та довготерпіння погорджуеш? не знаєш, що благость Божа до покаяння тебе веде ?
25По жорстокости ж твоїй і непокаянному серцю збираєш собі гнів на день гніву і відкриття праведного суду Бога,
26котрий віддасть кожному по ділам його:
27тим, що терпіливостю в доброму дїлї шукають слави, та чести, та нетлїння - життє вічне;
28а которі сварливі і противлять ся істині, корять ся ж неправді, (тим) ярость та гнїв.
29Горе й тіснота на всяку душу чоловіка, що робить лихе, Жидовина перше, та й Грека;
210слава ж, честь і впокій усякому, хто робить добре, Жидовинові перше, та й Грекові.
211Нема бо в Бога вважання на лиця.
212Скільки бо без закону згрішило, (стільки їх) без закону й погине, а скільки в законї згрішило, (стільки Їх) законом суд прийме
213(Не слухателї бо закону праведні перед Богом, а чинителї закону справдять ся.
214Коли бо погане, не маючи закону, по природі законне чинять, то вони, закону не маючи, самі собі закон:
215вони показують діло законне, написане в серцях їх, як сьвідкує совість їх, і між тим думки їх одна другу осуджують, або оправдують);
216в день, коли судити ме Бог тайни людські, по благовісти моєму, через Ісуса Христа.
217Ось ти Жидовин звеш ся, і почиваєш на законї, і хвалиш ся Богом,
218і розумієш волю (Його), і розпізнаєш (що єсть) лучче, навчаючись із закону;
219і вповаєш на себе, що ти проводир сліпим, сьвітло тим, що в темряві,
220наставник незмислям, учитель малоліткам, мавши образ розуму і істини в законї.
221Навчаючи ж иншого, себе не навчаєш? проповідуючи не красти, сам крадеш?
222говорячи, щоб не робили перелюбу, робиш перелюб? гидуючи ідолами, крадеш сьвяте?
223ти, що хвалиш ся законом, переступом закону Бога зневажаєш?
224Імя бо Боже через вас хулить ся між поганами, яко ж писано.
225З обрізання бо є користь, коли чиниш закон; коли ж ти переступник закону, обрізанне твоє сталось необрізаннєм.
226Коли ж необрізаний хоронить установи закону, чи необрізаннє його за обрізаннє не полїчить ся?
227І осудить необрізаннє по природі, котре сповняє закон, тебе, котрий з писаннєм і обрізаннєм переступник єси закону.
228Не той бо, хто явно (такий) єсть Жидовин, і не те, що явно по тілу, обрізаннє,
229а котрий потай, (той) Жидовин, і обрізаннє (єсть обрізаннє) серця в дусї,
229не в писанню; йому ж похвала не від людей, а від Бога.
31Чим же переважує Жидовин? або яка користь з обрізання?
32Велика на всякий спосіб: найперше бо, що їм були звірені словеса Божі.
33Що бо, що не увірували деякі? Хиба невірство їх віру Божу оберне в нїщо?
34Нехай не буде (так). Нї, (нехай буде) Бог правдивий, усякий же чоловік омана, яко ж писано: Щоб оправдив ся Ти в словах Твоїх, і побідив, як судити меш ся.
35Коли ж неправда наша Божу правду викликав, що скажемо? Хиба неправеден Бог, що посилав кару? (яко чоловік глаголю.)
36Нехай не буде (так). Як же бо мав би Бог судити сьвіт?
37Коли бо істина Божа через мрю оману ще побагатшала на славу Його, чого ж іще й менї, яко грішникові, осудженим бути?
38А не (так тому бути), як нас хулять, і як говорять деякі, нїби ми кажемо, що нумо робити лихе, щоб прийшло добре? Праведний суд на таких.
39Що ж? ми луччі? Ніяк (не луччі); попереду бо укорили ми й Жидів і Греків, що вони всі під гріхом,
310яко ж писано: що нема праведного нікого,
311нема, хто розумів би, нема, хто шукав би Бога,
312всі відхилились, вкупі нікчемні стали; нема, хто робив би добро, нема аж до одного.
313Гріб відчинений горло їх, язиками своїми підводили; отрута гадюча під губами їх;
314котрих уста клятьби і гіркости повні;
315скорі ноги їх проливати кров;
316руїна та здиднї на дорогах їх,
317а дороги мирної не пізнали.
318Нема страху Божого перед очима їх.
319Знаємо ж, що скільки закон говорить, тим, що під законом, говорить, щоб усякі уста загородились, і винен був увесь сьвіт Богові;
320тим що дїлами закону не справдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха.
321Тепер же окреме закону правда Божа явилась, сьвідкована від закону й пророків;
322правда ж Бога через віру Ісус. Христову усім і на всїх віруючих-нема бо ріжницї:
323всі бо згрішили, і лишені слави Божої,
324оправдають ся (ж) дарма благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї,
325котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб з'ясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому,
326щоб з'ясувати (кажу) правду свою нинішнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.
327Де ж величаннє? Виключене. Которим законом? учинків? Нї, а законом віри.
328Думаємо оце, що чоловік оправ дуєть ся вірою, без учинків по закону.
329Або Жидам Бог тільки, а й не поганам? Так, і поганам;
330яко ж бо один Бог, що оправдує обрізаннє з віри і необрізаннє вірою.
331То ми оце руйнуємо закон вірою? Нехай не буде (так). Нї, ми утверджуємо закон.
41Шо ж, скажемо, Авраам, отець наш, знайшов по тілу?
42Коли бо Авраам з учинків оправдив ся, мав похвалу, та не перед Богом.
43Що бо писаннє глаголе? Увірував же Авраам Богові, і полічено се йому за праведність.
44Оце ж хто робить, нагорода не полїчуєть ся по благодаті, а по довгу.
45Хто ж не робить, а вірує в оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність.
46Яко ж і Давид глаголе про блаженство чоловіка, котрому полїчує Бог праведність без учинків:
47Блаженні, кому відпущено беззаконня, і кому прикрито гріхи.
48Блажен чоловік, котрому не полїчить Господь гріха.
49Чи. блаженство ж се на обрізаннв, чи й на необрізаннє? глаголемо бо, що полічено Авраамові віру за праведність.
410Як же полічено йому? чи як він в обрізанню був, чи в необрізан-ню? Не в обрізанню, а в необрізанню.
411І знак обрізання прийняв, яко печать праведности (тієї) віри, що в необрізанню, щоб бути йому отцем усіх віруючих через необрізаннє, щоб полічено й тим за праведність,
412і отцем обрізання не тільки тим, що з обрізання, а й тим, хто ходить по слїдам віри, яку (мав) у необрізанню отець наш Авраам.
413Не по закону бо (було) обітуваннє Авраамові або насїнню його, що буде він наслїдником сьвіту, а по праведностї віри.
414Коли бо ті, що з закону, наслїдники, то зникне віра, й обітуваннє обернеть ся в нїщо.
415Закон бо робить гнів; де бо нема закону, нема й переступу.
416Тим з віри, що по благодаті, щоб було певне обітуваннє всьому насінню, не тільки тому, що з закону, та й тому, що з віри Авраама, котрий отець усїм нам,
417(яко ж писано: що отцем многим народам настановив я тебе,) перед Богом, котрий, оживляє мертвих і зове те чого нема, так як те, що є, котрому увірував.
418Котрий, окрім надії, в надії увірував, що бути йому отцем многим народам, по реченному: Так буде насїннє твоє.
419І не знемігши вірою, не вважав тіла свого вже омертвілим, бувши мало не столїтнїм, і Сариної утроби замершою.
420В обітуваннї ж Божім не сумнив ся невіруваннєм, а покріпшав вірою, давши славу Богові,
421і впевнившись, що Обіцявший вдолїє й зробити.
422Тим же й полічено йому за праведність.
423Не про того ж одного тільки писано було, що полічено йому,
424а й про нас, котрим має полічитись, віруючим в Того, хто воскресив Ісуса, Господа нашого, з мертвих,
425котрий був переданий за погрішення наші, і воскрес на оправданнє наше.
51Справдивши ся ж вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
52через котрого й приступ одержали вірою в благодать сю, в котрій стоїмо і хвалимось упованнєм слави Божої;
53Не тільки ж (се), а хвалимось і горем, знаючи, що горе робить терпінн,
54терпінне ж досьвід, досьвід же надію,
55надія ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам.
56Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер.
57Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти.
58Являв ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.
59Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва.
510Коли бо, ворогами бувши, примирились ми в Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у житті Його.
511Не тільки ж (се), а й хвалимось у Бозї Господом нашим Ісусом Христом, через котрого тепер примиренне прийняли.
512Тим же то, як через одного чоловіка гріх у сьвіт увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всіх людей увійшла (через того), в кому всі згрішили.
513Бо (й) до закону гріх був у сьвітї, та гріх не полїчуєть ся, коли нема закону.
514Тільки ж царювала смерть од Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив по подобинї переступу Адамового, котрий єсть образ будучого.
515Та не так і дар, як прогрішеннє. Коли бо через прогрішеннє одного многі померли, то много більше благодать Божа і дар благодаттю одного чоловіка Ісуса Христа у многих наддостаткували.
516І не таке даруваннє, як (те що сталось) через одного согрішившого; суд бо з однієї (провини був) на осуд, дар же на оправданнє з многих провин.
517Бо, коли через провину одного смерть царювала через одного, много більше ті, хто прийняв наддостаток благодати і дар правди, царювати муть в життю одним Ісусом Христом.
518Тим же оце, як через провину одного на всїх людей осуд, так і через праведність одного на всїх людей оправданнє життя.
519Яко бо через непокору одного чоловіка грішними зробились многі,так і покорою одного праведниками зроблять ся многі.
520Закон же ввійшов, і намножилось гріха; де ж намножилось гріха, там ще більший наддостаток благодати,
521щоб, як гріх царював у смерть, так і благодать царювала через правду у життє вічне Ісусом Христом, Господом нашим.
61Що ж скажемо? чи зостанемось у грісі, щоб благодать помножилась? Нехай не буде (так).
62Ми, що померли гріхом, як ще жити мем в йому?
63Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?
64Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили.
65Коли бо ми з'єднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо,
66знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху.
67Хто бо вмер, той визволивсь од гріха.
68Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним,
69знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує.
610Бо що вмер, за гріх вмер Він раз, а що живе, Богові живе.
611Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христі Ісусі, Господі нашім.
612Нехай же не царює гріх у смертному вашому тїлї, так щоб коритись йому в похотях його;
613анї оддавайте членів ваших гріху, (яко) знаряддє неправді, а оддавайте себе Богові, яко з мертвих оживших, і члени ваші, (яко) знаряддє правди, Богові.
614Гріх бо над вами нехай не панує; не під законом бо ви, а під благодаттю.
615Що ж? чи будемо грішити, що ми не під законом, а під благодаттю? Нехай не буде.
616Хиба не знаєте, що кому оддаєте себе в слуги на послух, того ви й слуги, кого слухаєте: чи то гріха на смерть, чи слухання на праведність?
617Дяка ж Богові, що ви були слугами гріха, та послухали від серця тої науки, якій і піддались.
618Визволивши ся ж од гріха, зробились ви слугами правди.
619По чоловічи глаголю ради немочи тіла вашого: як ви оддавали члени ваші в слуги нечистоті і беззаконню на беззаконнє, так тепер оддайте члени ваші в слуги правді на сьвятість.
620Коли бо ви були слугами гріха, вільні (нагі) були від праведності.
621Який же тоді мали ви овощ з того, чого тепер соромитесь? конець бо того - смерть.
622Тепер ж визволившись од гріха і ставшись слугами Богу, маєте овощ ваш на осьвяченнє, конець же - життє вічне.
623Плата бо за гріх смерть, даруваннє ж Боже - життє вічне в Христї Ісусї, Господі нашім.
71Хиба не знаєте, браттє (знаючим бо закон глаголю), що закон панує над чоловіком, доки він жив?
72Бо мужня жона з живим мужем звязана законом, як же вмре муж її, тоді вона відзволена від мужа.
73Тим же оце, як жив муж, перелюбницею звати меть ся, коли буде (жінкою) иншому чоловікові; коди ж умре муж Її, вільна вона від закону, щоб не бути їй перелюбницею, хоч би була (жінкою) иншому чоловікові.
74Оце ж, браттє моє, і ви вмерли закону тілом Христовим, щоб бути вам иншому, що встав із мертвих, щоб принесли ми овощ Богові.
75Як були бо ми в тїдї, страсти гріховні, що були через закон, орудували в членах наших, щоб приносити овощ смерті.
76Тепер же ми відзволились од закону умершого, котрим були держані, щоб служити нам (Богові) в обновленню духа, а не у ветхости писання.
77Що ж скажемо? закон гріх? Нехай не буде так. Нї, я й не знав гріха, як тільки через закон, і жадоби не відав би, коли б закон не сказав: Не жадай.
78Гріх же, взявшись через заповідь, підняв у менї всяку жадобу. Без закону бо гріх мертвий.
79Я ж колись жив окреме закому; як же настала заповідь, гріх ожив, а я вмер.
710І знайшов я, що заповідь, котра на життє, ся на смерть.
711Гріх бо, узявшись через заповідь, обманив мене, і нею вбив мене.
712Тим же оце закон сьвят, і заповідь сьвята, і праведна і добра.
713Хиба ж добро принесло мені смерть? Нехай не буде так. Нї, гріх, щоб явив ся гріхом, добрим завдав менї смерть, щоб гріх був без міри грішен через заповідь.
714Знаємо бо, що закон духовний, я ж тілесний, проданий під гріх.
715Що бо роблю, не розумію; не що бо хочу, роблю, а що ненавиджу, те роблю.
716Коли ж, чого не хочу, те роблю, то хвалю закон, що добрий.
717Тепер же вже не я роблю се, а гріх, що домує в мені.
718Знаю бо, що не живе в мені (се єсть в тїлї моїм), добре; бо хотіннє є в мене, зробити ж що добре, не знаходжу (способу).
719Бо доброго, що хочу, не роблю, а чого не хочу, лихого, те роблю.
720Коли ж, чого не хочу, те роблю, то вже .не я те роблю, а гріх, що домує в мені.
721Оце ж знаходжу закон, що, коли хочу робити добре, передо мною лежить лихе.
722Бо я кохаюсь у законі Божому по нутряному чоловікові,
723бачу ж иншій закон у членах моїх, що воює проти закону ума мого і иідневолюе мене законові гріха, що в членах моїх.
724Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тіла смерти сієї?
725Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Оце ж умом сам я служу закону Божому, тілом же закону гріховному.
81Тим же то тепер нема ніякого осуду тим, що в Христї Ісусї не по тїлу ходять, а по духу.
82Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти.
83Позаяк закон, ослаблений тілом, був безсилен, то Бог, піславши Сина свого в подобі тїла гріховного і ради гріха, осудив гріх у тїлї,
84щоб оправданнв закону сповнилось в нас, которі не по тїлу ходимо, а по духу.
85Которі бо по тїлу, ті думають про тілесне, которі ж по духу, - про духовне.
86Думаннє бо тілесне - смерть, а думаннє духовне - життє і впокій.
87Тим що думаннє тілесне - ворогуванне проти Бога; законові бо Божому не корить ся, та й не може.
88Хто бо по тїлу, ті Богу вгодити не можуть.
89Ви ж не по тїлу, а в дусі, коли тільки Дух Божий, домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.
810Коли ж Христос в вас, тоді тіло мертве для гріха, дух же живий ради праведности.
811Коли ж Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.
812Тим же то, браттє, ми довжники не тілу, щоб,по тілу жити.
813Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі.
814Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.
815Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче!
816Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі,
817коли ж дїти, то й насдїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.
818Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.
819Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих.
820Суетї бо твориво пїдневолидось не по волї, а через підневолившого, в надїї,
821що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дітей Божих.
822Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.
823Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тіла нашого.
824Надїєю бо спаслись ми; надія ж видима не єсть надія; що бо хто бачить, чого й надіятись?
825Коли ж надіємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.
826Так же само й Дух помагав нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.
827Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.
828Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові
828покликані;
829бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив, бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.
830А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого справдив, тих і прославив.
831Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?
832Він, що свого Сина не пощадив, а за всіх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?
833Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!
834Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христое умер, ба й воскрес; Він і по правиці в Отця, Він і заступаєть ся за нас!
835Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тіснота, чи гоненне, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?
836Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полічено нас як овечок на заріз.
837Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.
838Упевнив ся бо я, що ні смерть, нї життє, нї ангели, ні князівства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче,
839нї висота, нї глибина, ні инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господі нашім.
91Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкуе менї (й) совість моя Духом сьвятим,
92що великий мені смуток, і без устання болесть серцю моєму.
93Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по тїлу;
94вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
95їх і отці, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.
96Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всі ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
97анї всі дїти, тим що вони насіннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насіннє.
98Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полічені в насінне.
99Слово бо обітування таке! Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
910Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
911ще бо не родились, анї зробили нічого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе).
912сказано їй, що більший служити ме меншому,
913яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидів.
914Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
915Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
916Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
917Глаголе бо писанне й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя мов по всій землі.
918Тим ж то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
919Скажеш же мені: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
920Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо вробив єси мене так?
921Або не має впасти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
922Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
923і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
924як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
925Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
926І буде на місцї, де сказано їм: не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
927Ісаія ж покликує про Ізраїля: Хочби було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
928скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землі.
929І яко ж прорік Ісаія: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
930Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
931Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
932Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
933Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірув в Него, не осоромить ся.
101Браттє, бажаннє мого сердя і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасенне.
102Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.
103Не розуміючи бо праведності Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведності Божій не корили ся.
104Кінець бо закону - Христос, на праведність кожному віруючому.
105Мойеей пише про праведність, що від закону; що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.
106А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серці твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)
107або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)
108А що ж глаголе (писанне)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;
109щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.
1010Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаеть ся на спасенне.
1011Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.
1012Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усіх, богатий для всїх, хто призиває Його.
1013Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.
1014Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?
1015А як же проповідати муть коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?
1016Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?
1017Тим же то віра (приходить) через слуханне, слуханне ж через слово Боже.
1018Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули ? Нї, по всїй землі бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.
1019І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам$$
1019через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.
1020Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.
1021До Їзраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперетних.
111Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насіння Авраамового, із роду Беняминового.
112Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаате, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаеть ся до Бога проти Їзраїля глаголючи:
113Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї.
114Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом.
115Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодаті.
116Коли ж по благодаті, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по ділам, то більш нема благодаті; ато дїло не було б уже більш дїлом.
117Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли,
118(яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня.
119І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм.
1110Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий.
1111Глаголю й питаю теперь: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасенне поганам, щоб завдати їм зависти.
1112Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх?
1113Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,
1114чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.
1115Коли бо відкинуттє їх примиренне сьвітові, що ж (буде) прийнятте, коли не життє з мертвих?
1116Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.
1117Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,
1118то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.
1119Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.
1120Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.
1121Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.
1122Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.
1123І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищепляться; здолїе бо Бог знов прищепити їх.
1124Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природі, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природі прищеплять ся до своєї сливини.
1125Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде.
1126І так увесь Ізраїль спасеть ся, яко ж писано: Прийде з Сіону Збавитель, і одверне безбожже від Якова;
1127і се їм од мене завіт, коли зниму гріхи їх.
1128По благовістю (вони) вороги задля вас; по вибранню ж полюблені задля отцїв.
1129Бо в даруваннях і покликанню Бог не каєть ся.
1130Бо, як і ви колись противились Богові, тепер же помилувані через непокору сих,
1131так і сї тепер противились, щоб через ваше помилуванне і їх помилувано.
1132Зачинив бо Бог усїх у непокору, щоб усїх помилувати.
1133О, глибино багацтва і премудрости і розуму Божого! як не довідомі присуди Його і не досліджені дороги Його!
1134Хто бо зрозумів ум Господень? або хто порадником Йому був?
1135або хто наперед дав Йому, щоб Він віддав йому?
1136Бо з Него, і Ним, і в Него все. Єму слава на віки. Амінь.
121То й благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше.
122І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого, щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена.
123Глаголю бо благодаттю, даною мені, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, ніж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному уділив міру віри.
124Бо яко ж в одному тїлї маємо многі члени, усі ж члени мають не одно діло,
125так многі ми - одно тіло в Христї, по одно му ж, один другому члени.
126Маючи ж дарування по даній нам благодаті неоднакі: чи то пророцтво і (то й пророкуймо) по мірі віри;
127чи то служеннє (пильнуймо) в служенню; чи то навчає хто - в ученню;
128чи то напоминає хто - в напоминанню; хто дає, (давай) у простоті; хто старшинує, (старшинуй) з пильностю; хто милосердує, (милосердуй) з радістю.
129Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.
1210Братньою любовю (бувайте) один до одного ніжні; честю один одного більшим робіть;
1211у роботі не лїниві; духом горючі, Господеві служачі;
1212в надії веселі; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі,
1213у потребинах сьвятих - подїльчиві; до гостинності охочі.
1214Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.
1215Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.
1216Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе.
1217Нікому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми.
1218Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.
1219Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщенне, я віддам, глаголе Господь.
1220Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.
1221Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.
131Всяка, душа властям висшим нехай корить ся; нема бо властї, коли не від Бога. Які ж є власті, від Бога вони настановлені.
132Тим-же, хто протавить ся власті, Божому повелїнню противиться; хто ж противить ся, ті собі осуд набувають.
133Князі бо не добрим дїлам страх, а лихим. Хочеш же не боятись властї? Добре роби, то й мати меш похвалу від неї.
134Божий бо слуга він, тобі на добро. Коли ж лихе робиш, бій ся, бо не дармо меч носить; Божий бо слуга він, відомститедь гнїва тому, хто робить лихе.
135Тим-же треба коритись не тільки ради гнїва (кари), та й ради совісти.
136Того ж то й данину даєте; слуги бо Божі вони, що раз-у-раз того пильнують.
137Оддавайте ж усїм, що треба: кому данину, данину; кому мито, мито; кому страх, страх; кому честь, честь.
138Нїкому ж нїчим не задовжуйтесь, тільки любовю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив.
139Бо се: Не роби перелюбу. Не вбий, Не вкрадь, Не сьвідкуй криво, Не похотствуй, і коли (є) яка инша заповідь, у сему слові містить ся: Люби ближнього твого, як сам себе.
1310Любов ближньому зла не робить; тим любов - сповненнє закону.
1311Так (чинїть), знаючи пору, що вже час нам від сна встати; тепер бо ближче нас спасенне, нїж, як ми увірували.
1312Ніч минула, а день наближив ся відложімо ж дїла темряви, а одягнїмось у зброю сьвітла.
1313Яко в день нумо чесно ходити і не в прожорстві та піянстві, не в любодїяннї та розпусті, не в сварнї та завнстї.
1314Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догодовуйте тїлу в похотї.
141Немогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок.
142Один вірує, (що можна) їсти все, а знемогаючий зїллє (нехай) їсть.
143Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв.
144Ти хто єси, що судиш чужого слугу? своєму панові стоїть він, або падає. Устоїть же, бо здолїе Бог поставити його.
145Инший шанує (один) день над (другий) день; инший же судить про всякий день
145Кожен у своїй мислї нехай буде певен.
146Хто вважає на день, Господові вважає; і хто не вважає на день, Господеві не вважає. Хто їсть, Господеві їсть, бо дякує Богу; і хто не їсть, Господеві не їсть, та й дякує Богу.
147Нїхто бо з нас собі не живе, і нїхто собі не вмирає.
148Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї.
149На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.
1410Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим.
1411Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога.
1412Тим же кожен э нас за себе позалїк дасть Богу.
1413Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї.
1414Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне.
1415Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер.
1416Нехай же не ганить ся ваше добре.
1417Бо царство Боже не їжа і питте, а правда, і впокій, і радощі в Дусі сьвятім.
1418Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми.
1419Тому ж отеє побиваймось.за тим, що для впокою і для збудовання спільного.
1420Ради їжи не руйнуй діла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнем.
1421Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає.
1422Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляв.
1423Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.
151Мусимо ми, сильні, немочі безсильних носити, а не собі догоджати.
152Кожен бо з нас ближньому нехай догоджає, на добре, до збудування.
153Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене.
154Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надію.
155Бог же терпіння та утїшення нехай дасть вам однаково думати між собою по Христу Ісусові,
156щоб однодушне, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
157Тим же приймайте один одного яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу.
158Глаголю ж, що Ісус Христос став ся слугою обрізання ради істини Божої, щоб ствердити обітовання отців,
159а для поган - з милості, щоб прославляли Бога, яко ж писано: За се визнавати му Тебе між поганами й імени Твоєму співати му.
1510І знов глаголе: Звеседїть ся, погане, з людьми Його.
1511І знов: Хвалїть Господа, всі погане, і вихваляйте Його всі люде.
1512І знов Ісаїя глаголе: Буде корінь Єссеїв, Той, що встане, владикувати над поганами; на Него погане вповати муть.
1513Бог же вповання нехай сповнить вас усякими радощами й упокоєм у вірі, щоб ви збагатились упованнвм, силою Духа сьвятого.
1514Впевнив ся ж і я сам про вас, браттє моє, що й самі ви повні добрости, повні, всякого знання, і зможете один одного навчати.
1515Сьмілїще ж написав я вам, браттє моє, трохи, яко нагадуючи вам по благодаті, даній менї від Бога,
1516щоб бути менї служителем Ісус-Христовим між поганами, сьвято проповідуючи благовісте Боже, щоб приношеннє від поган було приятне і осьвящене Духом сьвятим.
1517Маю оце похвалу через Христа Ісуса в Божих речах.
1518Не сьмію бо глаголати про таке, чого не вдіяв Христос через мене на послух поган, словом і дїлом,
1519силою ознак і чудес, силою Духа Божого; так що я від Єрусалиму і кругом аж до Ілирика сповнив благовісте Христове.
1520Так силкувавсь я благовістити, не де іменував ся Христос, щоб на чужій основинї не будувати,
1521а яко ж писано: Кому не звіщено про Него, побачать, і котрі не чули, зрозуміють.
1522Тим же й був я з'упинений не раз, прийти до вас.
1523Тепер же, більш не маючи місця в сих країнах, бажаннє ж маючи прийти до вас од многих лїт,
1524як пійду в Іспанию, прийду до вас; сподіваюсь бо, проходючи, бачити вас, і що ви мене проведете туди, як перш вами трохи навтішаюсь
1525Тепер же йду в Єрусалим, служити сьвятим.
1526Зводили бо Македонці та Ахайцї удїлити дещо вбогим сьвятим, що в Єрусалимі.
1527Зволили, та й винні їм. Коли бо в духовному їх спільниками стали погане, то повинні в тїлесному послужити й їм.
1528Се ж скінчивши й запечатавши (оддавши) їм овощ сей, пійду через вас в Іспанию.
1529Знаю ж, що прийшовши до вас, в повнї благословення благовістя Христового прийду.
1530Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога,
1531щоб збавитись менї від непокірних в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі приятна була сьвятим,
1532щоб з радістю прийшов до вас волею Божою, та й покрепив ся з вами.
1533Бог же впокою з усіма вами. Амінь.
161Поручаю ж вам Фиву, сестру нашу, служительку церкви, що в Денхреях,
162щоб прийняли її в Господі, як личить сьвятим, і помагали їй, в якому дїлї вас потрібувати ме; бо вона була заступницею многим, і самому мені.
163Витайте Прискилу та Аквилу, помічників моїх у Христї Ісусї,
164(котрі за мою душу шию свою клали, й котрим не тільки я дякую, та і всї церкви поган,) і домашню їх церкву.
165Витайте Епенета, любого мого, котрий єсть первоплід Ахаї для Христа.
166Витайте Марию, що трудилась багато для нас.
167Витайте Андропика та Юния, родину мою і товаришів неволї моєї; вони значні між апостолами, і перше мене увірували в Христа.
168Витайте Амплия, любого мого в Господї.
169Витайте Урбана, помічника нашого в Христї, і Стахия, любого менї.
1610Витайте Апелеса, вірного в Христї. Витайте Аристовулових.
1611Витайте Іродиона, родину мою. Витайте з Наркисових, которі в Господї.
1612Витайте Трифену й Трифосу, що трудять ся в Господі, витайте Перейду любу, що багато трудилась в Господі.
1613Витайте Руфа, вибраного в Господі, і матір його й мою.
1614Витайте Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмия і инших з ними братів.
1615Витайте Филолога й Юлию, Нерея і сестру його, і Олимпана, і всіх сьвятих з ними.
1616Витайте один одного цїлуваннєм сьвятим. Витають вас церкви Христові.
1617Благаю ж вас, браттє, остерегайтесь тих, що роблять незгоду та поблазнї проти науки, котрої ви навчились, і вхиляйтесь од них.
1618Бо такі Господеві нашому Ісусу Христу не служять, а своєму череву; і ласкавими словами та благословеннєм обманюють серця нелукавих.
1619Бо слухняність ваша до всїх дійшла, тим я радуюсь вами, хочу ж, щоб були мудрі на добре, а неприступні на лихе.
1620Бог же впокою розітре сатану під ногами вашими незабаром. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами. Амінь.
1621Витає вас Тимотей, помічник мій, та Лукий, та Ясон, та Сосипатр, родина моя.
1622Витаю вас у Господї я Тертий, що написав посланнє се.
1623Витає вас Гай, гостинник мій і всієї церкви. Витає вас Єраст, домо-рядник городський, і Кварт брат.
1624Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.
1625Тому ж, що може вас утвердити до благовістю моєму і проповіданню Ісус-Христовому, по відкриттю тайни від часів вічних умовчаної,
1626тепер же обявленої, і через писання пророчеські, по повелінню вічнього Бога, на послуханнє віри, усім народам звіщеної, -
1627єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, котрому слава на віки. Амінь.