Share this page:  
 

Multilingual Scriptures

(Compare books in 2 different language versions of your choice)

Comparison Search:

Select Language version and font:
You can only select max. of two versions.
Book:
Chapter:
Verse:
---------
From: To:

Free Search:

Select Language version and font:
Enter search text:

Multilingual Scriptures Home » Ukrainian Bible » Hebrews

Ukrainian Bible
Chapter # Verse # Verse Detail
11¶ Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків,
12а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив.
13Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті.
14¶ Він остільки був ліпший понад Анголів, оскільки славніше за них успадкував Ім'я.
15Кому бо коли з Анголів Він промовив: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив! І знову: Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина!
16І коли знов Він уводить на світ Перворідного, то говорить: І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі.
17А про Анголів Він говорить: Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами.
18А про Сина: Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання берло праведности.
19Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх.
110І: Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук.
111Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють.
112Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться!
113Кому з Анголів Він промовив коли: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
114Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?
21¶ Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли.
22Коли бо те слово, що сказали його Анголи, було певне, а всякий переступ та непослух прийняли справедливу заплату,
23то як ми втечемо, коли ми не дбали про таке велике спасіння? Воно проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув,
24коли Бог був засвідчив ознаками й чудами, і різними силами та обдаруванням Духом Святим із волі Своєї.
25¶ Бо Він не піддав Анголам світ майбутній, що про нього говоримо.
26Але хтось десь засвідчив був, кажучи: Що є чоловік, що Ти пам'ятаєш про нього, і син людський, якого відвідуєш?
27Ти його вчинив мало меншим від Анголів, і честю й величністю Ти вінчаєш його, і поставив його над ділами рук Своїх,
28усе піддав Ти під ноги йому! А коли Він піддав йому все, то не залишив нічого йому непідданого. А тепер ще не бачимо, щоб піддане було йому все.
29Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від Анголів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх.
210¶ Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання.
211Бо Хто освячує, і ті, хто освячується усі від Одного. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи:
212Сповіщу про Ім'я Твоє браттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви!
213І ще: На Нього я буду надіятися! І ще: Ото Я та діти, яких Бог Мені дав.
214¶ А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола,
215та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі.
216Бо приймає Він не Анголів, але Авраамове насіння.
217Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей.
218Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти.
31¶ Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса,
32що вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його,
33бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім.
34Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, то Бог.
35І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було.
36Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця.
37¶ Тому то, як каже Дух Святий: Сьогодні, як голос Його ви почуєте,
38не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування на пустині,
39де Мене випробовували отці ваші, Мене випробовували, і бачили працю Мою сорок років.
310Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блудять серцем, вони не пізнали доріг Моїх,
311тому Я присягнув був у гніві Своїм, що вони до Мого відпочинку не ввійдуть!
312Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!
313Але кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься Сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха.
314Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця,
315аж поки говориться: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань!
316Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм?
317На кого ж Він гнівався був сорок років? Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні кості в пустині полягли?
318Проти кого Він був присягався, що не ввійдуть вони до Його відпочинку, як не проти неслухняних?
319І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.
41¶ Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився.
42Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.
43Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували, як Він провістив: Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не ввійдуть вони, хоч діла Його були вчинені від закладин світу.
44Бо колись про день сьомий сказав Він отак: І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї.
45А ще тут: До Мого відпочинку не ввійдуть вони!
46Коли ж залишається ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Євангелія була перше звіщена, не ввійшли за непослух,
47то ще призначає Він деякий день, сьогодні, бо через Давида говорить по такім довгім часі, як вище вже сказано: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець!
48Бо коли б Ісус Навин дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому.
49Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок.
410Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.
411¶ Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим.
412Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця.
413І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!
414Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого!
415Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.
416Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.
51¶ Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи,
52і щоб міг співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й сам він перейнятий слабістю.
53І тому він повинен як за людей, так само й за себе самого приносити жертви за гріхи.
54А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон.
55Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
56Як і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.
57Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою.
58І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був.
59А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння,
510¶ і від Бога був названий Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
511Про це нам би треба багато казати, та висловити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати.
512Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда.
513Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля.
514А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло.
61¶ Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,
62науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.
63Зробимо й це, коли Бог дозволить.
64Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,
65і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,
66та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
67Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.
68Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.
69¶ Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
610Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.
611Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
612щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
613Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,
614говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!
615І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.
616Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.
617Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
618щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
619що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,
620куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
71¶ Бо цей Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що був стрів Авраама, як той вертався по поразці царів, і його поблагословив.
72Авраам відділив йому й десятину від усього, найперше бо він визначає цар правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру.
73Він без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, пробуває священиком завжди.
74Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам!
75Ті з синів Левієвих, що священство приймають, мають заповідь брати за Законом десятину з народу, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових стегон.
76Але цей, що не походить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обітницю мав.
77І без усякої суперечки більший меншого благословляє.
78І тут люди смертельні беруть десятину, а там той, про якого засвідчується, що живе.
79І, щоб сказати отак, через Авраама і Левій, що бере десятини, дав сам десятини.
710Бо ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхиседек.
711¶ Отож, коли б досконалість була через священство левитське, бо люди Закона одержали з ним, то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседековим, а не зватися за чином Аароновим?
712Коли бо священство зміняється, то з потреби буває переміна й Закону.
713Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до жертівника.
714Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем'я, про священство його, нічого Мойсей не сказав.
715І ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхиседека Інший Священик,
716що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя.
717Бо свідчить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.
718Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність.
719Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.
720І поскільки воно не без клятви,
721вони бо без клятви були священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: Клявся Господь і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим,
722то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту!
723І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм,
724але Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має.
725Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись.
726Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса,
727що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе.
728Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки!
81¶ Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности,
82що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина.
83Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести.
84Бо коли б на землі перебував, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом.
85Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний!
86¶ А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.
87Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого.
88Бо їм докоряючи, каже: Ото дні надходять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу Заповіта Нового,
89не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь!
810Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм!
811І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: Пізнай Господа! Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них!
812Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!
813Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління.
91¶ Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню.
92Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби.
93А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих.
94Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту.
95А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.
96При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові,
97а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини.
98¶ Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.
99Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить,
910що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.
911Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,
912і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.
913Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла,
914скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!
915¶ Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку.
916Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника,
917заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник.
918Тому й перший заповіт освячений був не без крови:
919Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей,
920проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!
921Так само і скинію, і ввесь посуд служебний покропив він кров'ю.
922І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення.
923¶ Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами.
924Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас,
925і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров'ю чужою,
926бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх.
927І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд,
928так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння.
101¶ Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає.
102Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жадної свідомости гріхів.
103Але в них спомин про гріхи буває щороку,
104бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
105Тому то, входячи в світ, Він говорить: Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував.
106Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
107¶ Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!
108Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав.
109Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
1010У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз.
1011І кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів.
1012А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів,
1013далі чекаючи, аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг.
1014Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується.
1015Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
1016Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони вої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх.
1017А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!
1018А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприношення за гріхи.
1019¶ Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,
1020новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє,
1021маємо й Великого Священика над домом Божим,
1022то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!
1023Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
1024І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків.
1025Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
1026Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви,
1027а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників.
1028Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках,
1029скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
1030Бо знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого!
1031Страшна річ упасти в руки Бога Живого!
1032Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань.
1033Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так.
1034Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.
1035Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.
1036Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
1037Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!
1038А праведний житиме вірою. І: Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає.
1039Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі.
111¶ А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.
112Бо нею засвідчені старші були.
113Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.
114¶ Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє.
115Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.
116Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
117Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона.
118Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
119Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці,
1110бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець.
1111Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.
1112Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря.
1113Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.
1114Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини.
1115І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись.
1116Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто.
1117Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого,
1118що йому було сказано: В Ісакові буде насіння тобі.
1119Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз.
1120Вірою в майбутнє поблагословив Ісак Якова та Ісава.
1121Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йосипового, і схилився на верх свого жезла.
1122Вірою Йосип, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїлевих та про кості свої заповів.
1123Вірою Мойсей, як родився, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались наказу царевого.
1124Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової.
1125Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху.
1126Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.
1127Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.
1128Вірою справив він Пасху й покроплення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.
1129Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходолом, на що спокусившись єгиптяни, потопились.
1130Вірою впали єрихонські мури по семиденнім обходженні їх.
1131Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів.
1132¶ І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків,
1133що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували,
1134силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців;
1135жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння;
1136а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в'язниці.
1137Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.
1138Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних.
1139І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли,
1140бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали.
121¶ Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,
122дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.
123Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.
124¶ Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха,
125і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі.
126Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає!
127Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?
128А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини.
129А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити?
1210Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости.
1211Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!
1212Тому то опущені руки й коліна знеможені випростуйте,
1213і чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось.
1214Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.
1215Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим.
1216Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму.
1217Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкувати благословення, відкинутий був, не знайшов бо був можливости до покаяння, хоч його із слізьми шукав.
1218¶ Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі,
1219і до сурмового звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.
1220Не могли бо вони того витримати, що наказано: Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита.
1221І таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: Я боюся й тремчу!...
1222Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів,
1223і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх до Бога, і до духів удосконалених праведників,
1224і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева.
1225Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,
1226що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом.
1227А ще раз визначає заміну захитаного, як створеного, щоб зосталися ті, хто непохитний.
1228Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом.
1229Бо наш Бог то палючий огонь!
131¶ Братолюбство нехай пробуває між вами!
132Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів.
133Пам'ятайте про в'язнів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитесь в тілі.
134Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог.
135Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!
136Тому то ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?
137Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.
138Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!
139Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благодаттю, а не стравами, що користи від них не одержали ті, хто за ними ходив.
1310Маємо жертівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить,
1311бо котрих звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо палиться поза табором,
1312тому то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою.
1313Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо,
1314бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього!
1315Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім'я Його славлять.
1316Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові.
1317Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне.
1318¶ Моліться за нас, бо надіємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому поводитись.
1319А надто прошу це робити, щоб швидше до вас мене вернено.
1320Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,
1321нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь.
1322Благаю ж вас, браття, прийміть слово потіхи, бо коротко я написав вам.
1323Знайте, що наш брат Тимофій вже випущений, і я з ним; коли незабаром він прийде, я вас побачу.
1324Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії.
1325Благодать зо всіма вами! Амінь.