Share this page:  
 

Multilingual Scriptures

(Compare books in 2 different language versions of your choice)

Comparison Search:

Select Language version and font:
You can only select max. of two versions.
Book:
Chapter:
Verse:
---------
From: To:

Free Search:

Select Language version and font:
Enter search text:

Multilingual Scriptures Home » Ukrainian Bible » Acts

Ukrainian Bible
Chapter # Verse # Verse Detail
11¶ Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,
12аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся.
13А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з'являвся та про Божеє Царство казав.
14А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене.
15Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!
16¶ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?
17А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.
18Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.
19І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей...
110А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них,
111та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!
112¶ Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.
113А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів.
114Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його.
115¶ Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив:
116Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив,
117бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв.
118І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось...
119І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови.
120Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший.
121Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами,
122зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення.
123І поставили двох: Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий, та Маттія.
124А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав,
125щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце.
126І дали жеребки їм, і впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.
21¶ Коли ж почався день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі.
22І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони.
23І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів.
24Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.
25¶ Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом.
26А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!...
27Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?
28Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?
29Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії,
210і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни,
211юдеї й нововірці, крітяни й араби, усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!
212І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: Що ж то статися має?
213А інші казали глузуючи: Вони повпивались вином молодим!
214¶ Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх!
215Бо не п'яні вони, як ви думаєте, бо третя година дня,
216а це те, що пророк Йоіл передрік:
217І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.
218І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!
219І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму.
220Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний!
221І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться.
222Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте,
223Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли та забили.
224Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла.
225Бо каже про Нього Давид: Мав я Господа завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався.
226Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочине в надії.
227Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
228Ти дороги життя об'явив мені, Ти мене переповниш утіхою перед обличчям Своїм!
229Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня.
230А бувши ж пророком, та відаючи, що Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон,
231у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлений в аду, ані тіло Його не зазнає зотління.
232Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!
233А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте.
234Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене,
235доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
236Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви!
237¶ Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття?
238А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!
239Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш.
240І іншими багатьома словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: Рятуйтесь від цього лукавого роду!
241Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!
242¶ І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах.
243І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен.
244А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним.
245І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було.
246І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті,
247вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися.
31¶ А Петро та Іван на дев'яту годину молитви йшли разом у храм.
32І несено там чоловіка одного, що кривий був з утроби своєї матері. Його садовили щоденно в воротях храму, що Красними звалися, просити милостині від тих, хто до храму йшов.
33Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині.
34Петро ж із Іваном поглянув на нього й сказав: Подивися на нас!
35І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них.
36Та промовив Петро: Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім'я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!
37І, узявши його за правицю, він підвів його. І хвилі тієї зміцнилися ноги й суглобці його!...
38І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога!
39Народ же ввесь бачив, як ходив він та Бога хвалив.
310І пізнали його, що це той, що при Красних воротях храму сидів ради милостині. І вони переповнились жахом та подивом із того, що сталось йому!
311А тому, що тримався він Петра та Івана, увесь народ зачудований збігся до них на той ґанок, який Соломоновим зветься.
312¶ І, побачивши це, промовив Петро до народу: Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям?
313Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив, Ісуса, Якого ви видали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його.
314Але ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця.
315Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!
316І через віру в Ім'я Його вздоровило Ім'я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це перед вами всіма.
317А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомости, як і ваші начальники.
318А Бог учинив так, як Він провіщав був устами Своїх усіх пророків, щоб терпіти Христові.
319Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами,
320щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа,
321що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!
322Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме!
323І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу.
324Так само всі пророки від Самуїла й наступних, скільки їх говорило, також провіщали ці дні.
325Сини ви пророків і того заповіту, що Бог вашим батькам заповів, промовляючи до Авраама: І в насінні твоїм усі народи землі благословлені будуть!
326Воскресивши Свого Отрока, Бог послав Його перше до вас, щоб вас поблагословити, щоб кожен із вас відвернувся від злих своїх учинків!
41¶ А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,
42обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.
43І руки наклали на них, і до в'язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був.
44І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таких було тисяч із п'ять.
45¶ І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
46і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
47І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім'ям те робили?
48Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!
49Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена,
410нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім'ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп'яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий!
411Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!
412І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
413А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.
414Та бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.
415¶ І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,
416говорячи: Що робити нам із цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
417Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім'я.
418І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.
419І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
420Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
421А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.
422Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
423¶ Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.
424Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
425Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
426Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
427Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
428учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.
429І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,
430коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім'ям Твого Святого Отрока Ісуса.
431Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!
432¶ А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
433І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
434Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
435та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
436Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,
437мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.
51¶ А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка,
52та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів.
53І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?
54Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові!
55Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер... І обгорнув жах великий усіх, що це чули!
56Юнаки ж повставали, обгорнули його, і винесли та й поховали.
57І сталось, годин через три прийшла й дружина його, про випадок нічого не знавши.
58І промовив до неї Петро: Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали? Вона ж відказала: Так, за стільки.
59До неї ж Петро: Чому це ви змовилися спокушувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, і тебе вони винесуть...
510І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали.
511І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це...
512¶ А руками апостолів стались знамена та чуда великі в народі. І були однодушно всі в Соломоновім ґанку.
513А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх.
514І все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок,
515так що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них.
516І безліч люду збиралась до Єрусалиму з довколишніх міст, і несли недужих та хворих від духів нечистих, і були вони всі вздоровлювані!
517¶ А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддукейської єресі, переповнились заздрощами,
518і руки наклали вони на апостолів, і до в'язниці громадської вкинули їх.
519Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, проказав:
520Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя.
521Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в'язницю, щоб їх привели.
522А служба, прийшовши, не знайшла їх у в'язниці, а вернувшись, сповістила,
523говорячи: В'язницю знайшли ми з великою пильністю замкнену, і сторожу, що при дверях стояла; а коли відчинили, то нікого всередині ми не знайшли!
524Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що б то сталося.
525Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: Ось ті мужі, що ви їх до в'язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають народ.
526¶ Пішов тоді старший сторожі зо службою, та й привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб їх не побили камінням.
527Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи:
528Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім'я не навчати? І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас...
529Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей!
530Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподіяли, повісивши на дереві.
531Його Бог підвищив Своєю правицею на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів.
532А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухняний Йому.
533Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й радилися, як їм смерть заподіяти?...
534І встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести.
535І промовив до них: Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте.
536Бо перед цими днями повстав був Тевда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпорошились та обернулись в ніщо.
537Після нього повстав, під час перепису, Галілеянин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпорошились.
538І тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона.
539А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його.
540І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили.
541А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса.
542І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа.
61¶ Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані.
62Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах.
63Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю.
64А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову.
65І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії,
66їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них.
67І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі.
68¶ А Степан, повний віри та сили, чинив між народом великі знамена та чуда.
69Тому дехто повстав із синагоги, що зветься лібертинська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікії та з Азії, і зачали сперечатись із Степаном.
610Але встояти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив.
611Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова говорив на Мойсея та Бога.
612І людей попідбурювали, і старших та книжників, і, напавши, схопили його, і припровадили в синедріон.
613Також свідків фальшивих поставили, які говорили: Чоловік оцей богозневажні слова безперестань говорить на це святе місце та проти Закону.
614Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які передав нам Мойсей.
615Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, як лице Ангола!
71¶ Запитав тоді первосвященик: Чи це так?
72Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані,
73і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу.
74Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані. А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер.
75Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він.
76І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років.
77Але Я сказав Бог буду судити народ, що його поневолить. Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці.
78І дав Він йому заповіта обрізання. І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.
79А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним,
710і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
711А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки.
712Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
713А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід.
714Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п'ять душ.
715І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
716І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.
717¶ А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті,
718аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа.
719Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
720Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Він годований був у домі батька свойого три місяці.
721А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
722І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх.
723А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
724Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина.
725Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони.
726А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите?
727А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?
728Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина?
729І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.
730¶ А коли сорок років проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у полум'ї куща огняного в пустині Сінайської гори.
731А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
732Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів! І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути...
733І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
734Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити. Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.
735Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшого й визвольника.
736Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині.
737Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте!
738Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати;
739що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
740промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського...
741І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук.
742¶ Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів?
743Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм... Через те запроваджу вас аж за Вавилон!
744У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
745Її наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида.
746Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
747І Соломон збудував Йому дім.
748Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
749Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку?
750Хіба не рука Моя все це створила?...
751¶ О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
752Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
753ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!...
754¶ Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього...
755А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
756і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!...
757Та вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!...
758І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом.
759І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!...
760Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив...
81¶ А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських.
82І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним.
83А Савл нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в'язниці...
84¶ Ходили тоді розпорошенці, та Боже Слово благовістили.
85Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа.
86А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чуда, які він чинив.
87Із багатьох бо, що мали їх, духи нечисті виходили з криком великим, і багато розслаблених та кривих уздоровилися.
88І радість велика в тім місті була!
89Був один чоловік, на ім'я йому Симон, що до того в цім місті займавсь ворожбитством та дурив самарійський народ, видаючи себе за якогось великого.
810Його слухали всі, від найменшого аж до найбільшого, кажучи: Він сила Божа, що зветься велика!
811Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожбитством.
812Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім'я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристилися.
813Увірував навіть сам Симон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знамена великі, він дуже дивувався.
814¶ Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана.
815А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли,
816бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім'я Господа Ісуса.
817Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!
818Як побачив же Симон, що через накладання апостольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші,
819і сказав: Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого покладу свої руки, одержав би Духа Святого!
820Та промовив до нього Петро: Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші!
821У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне.
822Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!
823Бо я бачу, що ти пробуваєш у жовчі гіркій та в путах неправди.
824А Симон озвався й сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили...
825А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Євангелію в багатьох самарійських оселях.
826¶ А Ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, порожня вона.
827І, вставши, пішов він. І ось муж етіопський, скопець, вельможа Кандаки, цариці етіопської, що був над усіма її скарбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись,
828вертався, і, сидючи на повозі своїм, читав пророка Ісаю.
829А Дух до Пилипа промовив: Підійди, та й пристань до цього повозу.
830Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: Чи розумієш, що ти читаєш?
831А той відказав: Як же можу, як ніхто не напутить мене? І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним.
832А слово Писання, що його він читав, було це: Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!
833У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається...
834Відізвався ж скопець до Пилипа й сказав: Благаю тебе, це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?
835А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому.
836І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: Ось вода. Що мені заважає христитись?
837А Пилип відказав: Якщо віруєш із повного серця свого, то можна. А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий!
838І звелів, щоб повіз спинився. І обидва Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його.
839А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопець уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм.
840А Пилип опинився в Азоті, і, переходячи, звіщав Євангелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарію.
91¶ А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика,
92попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й привести до Єрусалиму.
93А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його,
94а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
95А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!
96А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!
97А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили.
98Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив... І за руку його повели й привели до Дамаску.
99І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив.
910¶ А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи!
911Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться,
912і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий...
913Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм!
914І тут має владу від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кличе Ім'я Твоє.
915І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля.
916Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє.
917І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого!
918І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився,
919і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.
920І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він Божий Син,
921І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визнавців оцього Ім'я, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й привести до первосвящеників?
922А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удоводнюючи, що Той то Христос.
923¶ А як часу минуло доволі, юдеї змовилися його вбити,
924та Савлові стала відома їхня змова. А вони день і ніч чатували в воротях, щоб убити його.
925Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші.
926А коли він до Єрусалиму прибув, то силкувався пристати до учнів, та його всі лякалися, не вірячи, що він учень.
927Варнава тоді взяв його та й привів до апостолів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміливо навчав у Дамаску в Ісусове Ймення.
928І він із ними входив і виходив до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я Господа.
929Він також розмовляв й сперечався з огреченими, а вони намагалися вбити його.
930Тому браття, довідавшися, відвели його до Кесарії, і до Тарсу його відіслали.
931А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого.
932¶ І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді.
933Знайшов же він там чоловіка одного, на ймення Еней, що на ліжку лежав вісім років, він розслаблений був.
934І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав...
935І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа.
936¶ А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила.
937І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці.
938А що Лідда лежить недалеко Йоппії, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: Не гайся прибути до нас!
939І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була.
940Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: Тавіто, вставай! А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра...
941Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її.
942А це стало відоме по цілій Йоппії, і багато-хто в Господа ввірували.
943І сталось, що він багато днів пробув у Йоппії, в одного гарбарника Симона.
101¶ Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським.
102З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився.
103Явно він у видінні, десь коло години дев'ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: Корнилію!
104Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: Що, Господи? Той же йому відказав: Молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися.
105Тепер же пошли до Йоппії людей, та й приклич Симона, що зветься Петром.
106Він гостює в одного гарбарника Симона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що ти маєш робити.
107Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домових, і вояка богобійного з тих, що служили при ньому,
108і розповів їм усе та й послав їх в Йоппію.
109¶ А наступного дня, як у дорозі були вони та наближались до міста, Петро вийшов на горницю, щоб помолитись, о годині десь шостій.
1010І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захоплення на нього найшло,
1011і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалась додолу.
1012У ній же знаходились чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки.
1013І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж!
1014А Петро відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого!
1015І знов голос удруге до нього: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!
1016І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо.
1017Як Петро ж у собі бентежився, що б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, спинилися перед ворітьми,
1018і спиталися, крикнувши: Чи то тут сидить Симон, що зветься Петро?
1019¶ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: Онде три чоловіки шукають тебе.
1020Але встань і зійди, і піди з ними без жадного сумніву, бо то Я їх послав!
1021І зійшовши Петро до тих мужів, промовив: Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?
1022А вони відказали: Сотник Корнилій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим Анголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покликати тебе та послухати слів твоїх.
1023Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппії пішли з ним.
1024І назавтра прийшли вони до Кесарії. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких друзів покликавши.
1025А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився.
1026Та Петро його підвів, промовляючи: Устань, бо й сам я людина!
1027І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися,
1028і промовив до них: Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати й приходити до чужаниці. Та відкрив мені Бог, щоб я жадну людину не мав за огидну чи то за нечисту.
1029Тому я без вагання прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?
1030А Корнилій сказав: Четвертого дня аж до цієї години я постив, а о дев'ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі
1031й сказав: Корнилію, почута молитва твоя, і твої милостині перед Богом згадалися.
1032Тож пошли до Йоппії, і приклич Симона, що зветься Петром. Він гостює в гарбарника Симона, у господі край моря, він прийде й розповість тобі.
1033Я зараз по тебе послав, ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі.
1034¶ А Петро відкрив уста свої та й промовив: Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя,
1035але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду.
1036Він слово послав для Ізраїлевих синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що Господь Він усім.
1037Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачалась з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував,
1038Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним.
1039І ми свідки всьому, що Він учинив у Юдейському краї та в Єрусалимі, та вбили Його, на дереві повісивши...
1040Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з'явився,
1041не всьому народові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих.
1042І Він нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих.
1043Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням.
1044¶ Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова.
1045А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган!
1046Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували... Петро тоді відповів:
1047Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?
1048І звелів охриститися їм у Ймення Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.
111¶ Почули ж апостоли й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли Слово Боже.
112І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрізання,
113кажучи: Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав із ними?
114Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи:
115Був я в місті йоппійськім і молився, і бачив в захопленні видіння: якась посудина сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив'язана, спускалася з неба й підійшла аж до мене.
116Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок.
117І голос почув я, що мені промовляв: Устань, Петре, заколи та й їж!
118А я відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи нічого огидного чи то нечистого в уста мої не ввіходило!
119І відповів мені голос із неба вдруге: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!
1110І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо.
1111І ось три чоловіки, посланці з Кесарії до мене, перед домом, де був я, спинилися зараз.
1112І сказав мені Дух іти з ними без жадного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка.
1113І він нам розповів, як у домі своїм бачив Ангола, який став і сказав: Пошли до Йоппії, та приклич того Симона, що зветься Петром,
1114він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій.
1115А як я промовляв, злинув на них Святий Дух, як спочатку й на нас.
1116І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим.
1117Отож, коли Бог дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові?
1118І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: Отож, і поганам Бог дав покаяння в життя!
1119¶ А ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана, перейшли навіть до Фінікії, і Кіпру, і Антіохії, не звістуючи слова нікому, крім юдеїв.
1120А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кірінеї, що до Антіохії прийшли, і промовляли й до греків, благовістячи про Господа Ісуса.
1121І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа!
1122І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву.
1123А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа.
1124Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа!
1125Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати.
1126А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів.
1127¶ Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії.
1128І встав один з них, на ймення Агав, і Духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був.
1129Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили.
1130Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших.
121¶ А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити.
122І мечем він стяв Якова, брата Іванового.
123А бачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра. Були ж дні Опрісноків.
124І, схопивши його, посадив до в'язниці, і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Пасці.
125¶ Отож, у в'язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього.
126А як Ірод хотів його вивести, Петро спав тієї ночі між двома вояками, закутий у два ланцюги, і сторожа пильнувала в'язницю при дверях.
127І ось Ангол Господній з'явився, і в в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: Мерщій вставай! І ланцюги йому з рук поспадали.
128А Ангол до нього промовив: Підпережися, і взуй сандалі свої. І він так учинив. І каже йому: Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди.
129І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від Ангола, бо думав, що видіння він бачить.
1210Як сторожу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, і вона відчинилась сама їм. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, і відступив Ангол зараз від нього.
1211Сказав же Петро, опритомнівши: Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого Ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чекання народу юдейського.
1212А зміркувавши, він прийшов до садиби Марії, матері Івана, званого Марком, де багато зібралося й молилося.
1213І як Петро в фіртку брами постукав, то вийшла послухати служниця, що звалася Рода,
1214та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воротях стоїть!...
1215А вони їй сказали: Чи ти навісна? Та вона запевняла своє, що є так. Вони ж говорили: То Ангол його!
1216А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися.
1217Махнувши ж рукою до них, щоб мовчали, він їм розповів, як Господь його вивів із в'язниці. І сказав: Сповістіть про це Якова й браттю. І, вийшовши, він до іншого місця пішов.
1218Коли ж настав день, поміж вояками зчинилась велика тривога, що то сталось з Петром.
1219А Ірод, пошукавши його й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стратити. А сам із Юдеї відбув в Кесарію, і там перебував.
1220¶ А Ірод розгніваний був на тирян та сидонян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царського постельника Власта, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царської.
1221Дня ж призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них говорив.
1222А натовп кричав: Голос Божий, а не людський!
1223І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з'їла, і він умер...
1224Слово ж Боже росло та помножувалось.
1225А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що прозваний Марком.
131¶ А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки та вчителі: Варнава й Семен, званий Ніґер, і кірінеянин Луцій, і Манаїл, що був вигодуваний із тетрархом Іродом, та ще Савл.
132Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!
133Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
134¶ Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули.
135Як були ж в Саламіні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до послуг же мали й Івана.
136А коли перейшли аж до Пафи ввесь острів, то знайшли ворожбита одного, лжепророка юдеянина, йому на ім'я Варісус.
137Він був при проконсулі Сергії Павлі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Савла, і прагнув послухати Божого Слова.
138Але їм опирався Еліма ворожбит той, бо ім'я його перекладається так, і намагавсь відвернути від віри проконсула.
139Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув,
1310і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг?
1311І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора...
1312Тоді той проконсул, як побачив, що сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
1313І, як від Пафа Павло й ті, хто з ним був, відпливли, то вони прибули в Памфілійську Пергію. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.
1314¶ А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.
1315А по відчитанні Закону й Пророків, старші синагоги послали до них, переказуючи: Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!
1316Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: Послухайте, мужі ізраїльтяни, та ви, богобійні!
1317Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив народ, як він перебував у єгипетськім краї, і рукою потужною вивів їх із нього,
1318і літ із сорок Він їх годував у пустині,
1319а вигубивши сім народів в землі ханаанській, поділив жеребком їхню землю між ними,
1320майже що по чотириста й п'ятидесяти роках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів давав.
1321А потім забажали царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з Веніяминового племени, на чотири десятки років.
1322А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.
1323За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасіння Ізраїлеві,
1324як Іван перед самим приходом Його усьому народові Ізраїлевому проповідував хрищення на покаяння.
1325А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: Я не Той, за Кого ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця від узуття Його я недостойний.
1326Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоязний із вас! Для вас було послане слово спасіння цього.
1327Бо мешканці Єрусалиму та їхня старшина Його не пізнали, а пророчі слова які щосуботи читаються вони сповнили присудом,
1328і хоч жадної провини смертельної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.
1329Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.
1330Але Бог воскресив Його з мертвих!
1331Він з'являвся багато днів тим, що були поприходили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед людьми.
1332І ми благовістимо вам ту обітницю, що дана була нашим отцям,
1333що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!
1334А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотління, те так заповів: Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!
1335Тому то й деінде говорить: Не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
1336Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тління побачив.
1337Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тління не побачив.
1338Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам.
1339І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдується кожен віруючий.
1340Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:
1341Дивіться, погордющі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я діло роблю за днів ваших, те діло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!
1342¶ А як стали виходити вони, то їх прошено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова.
1343А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павлом та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.
1344А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Слова.
1345Як юдеї ж побачили натовп, то наповнились заздрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
1346Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось.
1347Бо так заповів нам Господь: Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!
1348А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
1349І ширилось Слово Господнє по цілій країні.
1350Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли переслідування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
1351Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконію.
1352А учні сповнялися радощів і Духа Святого.
141¶ І трапилось, що в Іконії вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що безліч юдеїв й огречених увірували.
142Невірні ж юдеї підбурили та роз'ятрили душі поган на братів.
143Та проте довгий час пробули вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідоцтво давав слову благодаті Своєї, і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками.
144А в місті народ поділився, і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апостолів.
145Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити,
146то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні,
147і Євангелію там звіщали.
148¶ А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.
149Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
1410то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав...
1411А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!...
1412І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові.
1413А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів.
1414Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи
1415та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
1416За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми,
1417але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші.
1418І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов.
1419¶ А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він...
1420Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію.
1421І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію,
1422душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.
1423І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.
1424Як вони ж перейшли Пісідію, прибули в Памфілію;
1425і, звістивши Господнє Слово в Пергії, вони в Атталію ввійшли,
1426а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили.
1427А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері і віри поганам.
1428І перебували вони немалий час із учнями.
151¶ А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете.
152Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим.
153Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікію та Самарію, розповідуючи про поганське навернення, і радість велику чинили всім браттям.
154Коли ж в Єрусалим прибули вони, були прийняті Церквою, та апостолами, та старшими, і вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними.
155Але дехто, що ввірували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрізувати й наказати, щоб Закона Мойсеєвого берегли.
156¶ І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю.
157Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них: Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували.
158І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам,
159і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця.
1510Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести?
1511Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони.
1512І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знамена та чуда вчинив через них Бог між поганами!
1513Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: Мужі-браття, послухайте також мене.
1514Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого.
1515І пророчі слова з цим погоджуються, як написано:
1516Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її,
1517щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім'я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все!
1518Господеві відвіку відомі всі вчинки Його.
1519Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються,
1520але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крови.
1521Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна, і щосуботи читають його в синагогах.
1522¶ Тоді постановили апостоли й старші з цілою Церквою вибрати мужів із них, і послати до Антіохії з Павлом та Варнавою Юду, що зветься Варсавва, і Силу, мужів проводирів між братами,
1523написавши своїми руками оце: Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохії, і Сирії, і Кілікії: Вітаємо вас!
1524Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не доручували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі,
1525то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб обраних мужів послати до вас із коханими нашими Варнавою та Павлом,
1526людьми тими, що душі свої віддали за Ім'я Господа нашого Ісуса Христа.
1527Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме.
1528Бо зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного:
1529стримуватися від ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!...
1530Посланці ж прийшли в Антіохію, і, зібравши народ, доручили листа.
1531А перечитавши, раділи з потішення того.
1532А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьорували та зміцняли братів.
1533А як перебули вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав.
1534Але Сила схотів лишитися там, а Юда вернувся до Єрусалиму.
1535А Павло з Варнавою в Антіохії жили, навчаючи та благовістячи разом із іншими багатьома Слово Господнє.
1536¶ А по декількох днях промовив Павло до Варнави: Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають.
1537А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що званий був Марком.
1538Та Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов.
1539І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Марка, і поплинув до Кіпру.
1540А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благодаті братами доручений.
1541І проходив він Сирію та Кілікію, Церкви зміцнюючи.
161¶ І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
162Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
163Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
164Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
165А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
166¶ А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
167Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
168Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
169І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
1610Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
1611Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
1612звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
1613Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
1614Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
1615А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.
1616¶ І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
1617Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
1618І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.
1619А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
1620Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
1621і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
1622І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
1623І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
1624Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.
1625¶ А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.
1626І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...
1627Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.
1628А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
1629Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
1630І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?
1631А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
1632І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
1633І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
1634І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
1635¶ А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
1636І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
1637А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
1638Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
1639І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
1640І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
171¶ Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська.
172І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання,
173виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую.
174І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок.
175А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх.
176А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!
177А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус...
178І вони зворохобили народ та начальників міста, що слухали це.
179Але, узявши поруку з Ясона та з інших, вони їх відпустили.
1710¶ А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.
1711Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є.
1712Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.
1713Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.
1714Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позосталися там.
1715А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.
1716¶ Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.
1717Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.
1718А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним. Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов? А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.
1719І, взявши його, повели в ареопаг та й казали: Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?
1720Бо чудне щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що то значити має?
1721А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.
1722¶ Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні.
1723Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.
1724Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,
1725і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
1726І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,
1727щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
1728Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!
1729Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.
1730Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,
1731бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.
1732¶ Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом...
1733Так вийшов Павло з-поміж них.
1734А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім'ям, та інші із ними.
181¶ Після цього він вийшов з Атен і прибув до Коринту.
182І знайшов він одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув із Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов,
183а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було виробляти намети.
184І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів.
185А коли прибули Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус то Христос.
186Як вони ж спротивлялися та богозневажали, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: Ваша кров на голову вашу! Я чистий. Відтепер я піду до поган.
187¶ І, вийшовши звідти, він прибув до господи одного, на ім'я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межував із синагогою.
188А Крисп, старший синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з коринтян, почувши, увірували й охристились.
189Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи,
1810бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей.
1811І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Слова Божого.
1812¶ А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його,
1813кажучи: Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!
1814Як Павло ж хотів уста відкрити, сказав Галліон до юдеїв: О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав.
1815Та коли спір іде про слово та ймення й Закон ваш, то самі доглядайте, я суддею цього бути не хочу.
1816І прогнав їх від суду.
1817Тоді всі схопили Состена, начальника над синагогою, та й перед судом його били. Галліон же на те зовсім не зважав.
1818¶ А Павло, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і поплинув у Сирію, і з ним Прискилла й Акила; він у Кенхреях обстриг собі голову, бо обітницю дав був.
1819І прибув він в Ефес, і там їх позоставив, а сам у синагогу ввійшов і розмовляв із юдеями.
1820Як просили ж його довший час позостатися в них, то він не згодився,
1821але попрощався й сказав: Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа! І відплив із Ефесу.
1822І, побувши в Кесарії, він піднявся, і, привіт славши Церкві, відбув в Антіохію.
1823І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за порядком проходячи через країну галатську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи.
1824¶ Один же юдей, на ім'я Аполлос, родом з Олександрії, красномовець та сильний в Писанні, прибув до Ефесу.
1825Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення.
1826І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Акила й Прискилла почули його, то його прийняли, і докладніш розповіли йому про дорогу Господню.
1827А коли він схотів перейти до Ахаї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благодаттю,
1828бо він переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос.
191¶ І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов,
192та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!
193І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення.
194І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса.
195Як почули ж оце, то христились вони в Ім'я Господа Ісуса.
196А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!
197А всіх їх було чоловіка з дванадцять.
198¶ А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи.
199А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана.
1910Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.
1911І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими,
1912так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них.
1913¶ Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім'я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!
1914Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви.
1915Відповів же злий дух і сказав їм: Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?
1916І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони з дому нагі та поранені.
1917І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують, і острах напав на всіх їх, і славилося Ім'я Господа Ісуса.
1918І багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.
1919І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили. І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п'ятдесят тисяч драхм.
1920Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!
1921¶ А як сповнилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити.
1922Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії.
1923І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу.
1924Бо один золотар, Дмитро на ім'я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав,
1925згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо.
1926І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.
1927І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ.
1928Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика!
1929І місто наповнилось заколотом. І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.
1930Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили.
1931Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище.
1932І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися.
1933А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували. І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом.
1934А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика!
1935А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?
1936Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого.
1937А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили.
1938Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають.
1939А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні.
1940Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище.
1941(19-40) І, промовивши це, розпустив він громаду.
201¶ А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.
202Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,
203і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
204Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв'янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.
205Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.
206А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п'ять у Троаду до них, де сім день прожили.
207¶ А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.
208А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.
209Юнак же один, Євтих на ім'я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого...
2010Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!
2011А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.
2012А хлопця живим привели, і зраділи немало.
2013¶ А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
2014А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.
2015І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.
2016Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
2017¶ А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
2018І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,
2019і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,
2020як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.
2021І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.
2022І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,
2023тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене...
2024Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.
2025І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже...
2026Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,
2027бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
2028Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
2029Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть...
2030Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою...
2031Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.
2032А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.
2033Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав...
2034Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
2035Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!
2036¶ Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.
2037І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували...
2038А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.
211¶ А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару.
212І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули.
213А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й поплинули в Сирію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти.
214І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов.
215І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто. І, ставши навколішки, помолились на березі.
216І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.
217А ми, закінчивши від Тиру плавбу, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули в них.
218¶ А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарію. І ввійшли до господи благовісника Пилипа, одного з семи, і позосталися в нього.
219Він мав чотири панні дочки, що пророкували.
2110І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Агав на ім'я.
2111І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв'язав свої руки та ноги й сказав: Дух Святий так звіщає: Отак зв'яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган...
2112Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.
2113А Павло відповів: Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи? Бо за Ім'я Господа Ісуса я готовий не тільки зв'язаним бути, а й померти в Єрусалимі!
2114І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: Нехай діється Божая воля!
2115¶ А після оцих днів приготувались ми, та до Єрусалиму вирушили.
2116А з нами пішли й деякі учні із Кесарії, ведучи якогось кіпрянина Мнасона, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.
2117А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно.
2118А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились.
2119Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами.
2120Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону!
2121Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв.
2122Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.
2123Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе.
2124Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш.
2125А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду.
2126Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена.
2127¶ А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали,
2128кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!... А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе!
2129Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.
2130І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено...
2131Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався!
2132І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.
2133Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв'язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив?
2134Але кожен що інше викрикував у натовпі. І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці.
2135А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського,
2136бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!
2137А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: Чи можна мені щось сказати тобі? А той відказав: То ти вмієш по-грецькому?
2138Чи не той ти єгиптянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і випровадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?
2139А Павло відказав: Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії. Благаю тебе, дозволь мені до народу промовити!
2140А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою народові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, кажучи:
221¶ Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами!
222Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
223¶ Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.
224Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
225як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв'язати й привести до Єрусалиму на кару.
226І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
227І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
228А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він мені відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти...
229А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
2210А я запитав: Що я, Господи, маю робити? Господь же до мене промовив: Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити.
2211А від ясности світла того невидющим я став... І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я.
2212А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
2213до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий! І я хвилі тієї побачив його...
2214І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
2215Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!
2216А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!
2217І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захоплення впав я,
2218і побачив Його, що до мене сказав: Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене...
2219А я відказав: Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
2220А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив...
2221Але Він до мене промовив: Іди, бо пошлю Я далеко тебе, до поган!
2222¶ І аж до слова цього його слухали. Аж ось піднесли вони голос свій, гукаючи: Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!...
2223І як вони верещали, і одежу шпурляли, і кидали порох у повітря,
2224то звелів тисяцький у фортецю його відвести, і звелів бичуванням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
2225І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого?
2226Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: Що хочеш робити? Бож римлянин цей чоловік!
2227Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: Скажи мені, чи ти римлянин? А він: Так! відказав.
2228Відповів на те тисяцький: За великі гроші громадянство оце я набув... А Павло відказав: А я в нім і родився!
2229І відступили негайно від нього оті, що хотіли допитувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той римлянин, і що він ізв'язав був його.
2230А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.
231¶ І вп'явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням!
232Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по устах.
233Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону?
234А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш?
235І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.
236¶ І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!
237Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба.
238Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.
239І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові.
2310А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю.
2311А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!
2312¶ А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб'ють!
2313А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока.
2314І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла!
2315Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його...
2316Як зачув же сестрінець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у фортецю, і Павла завідомив.
2317Павло ж зараз покликав одного з сотників, та й сказав: Цього юнака запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати.
2318Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: Павло в'язень покликав мене, і просив запровадити до тебе цього юнака, що має тобі щось сказати.
2319І взяв тисяцький того за руку, і набік відвів і спитав: Що ти маєш звістити мені?
2320А той розповів: Змову склали юдеї, просити тебе, щоб ти взавтра до синедріону Павла припровадив, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.
2321Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву склали ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють... І тепер он готові вони, і чекають твого приречення.
2322Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши йому не розповідати ані одному, що мені ти це виявив.
2323І він закликав котрихсь двох із сотників, і наказа: Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотчиків сімдесят, та дві сотні стрільців.
2324Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фелікса.
2325І листа написав він такого ось змісту:
2326Клавдій Лісій намісникові вседостойному Феліксові поздоровлення!
2327Цього мужа, що його юдеї схопили були та хотіли забити, урятувава я, із вояками прийшовши, довідавшися, що він римлянин.
2328І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржали, та й привів був його до їхнього синедріону.
2329Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Закону, і що провини не має він жадної, вартої смерти або ланцюгів.
2330Як донесли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позивальникам, щоб перед тобою сказали, що мають на нього. Будь здоровий!
2331Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла, і вночі попровадили в Антипатриду.
2332А другого дня, полишивши кіннотчиків, щоб ішли з ним, у фортецю вони повернулись.
2333А ті прибули в Кесарію, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.
2334Намісник листа прочитав і спитав, із якого він краю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив:
2335Я тебе переслухаю, як прийдуть і твої позивальники. І звелів стерегти його в Іродовому преторії.
241¶ А по п'яти днях прибув первосвященик Ананій з якимись старшими, та з промовцем якимсь Тертилом, що перед намісником скаржилися на Павла.
242Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: Через тебе великий мир маємо ми, і для народу цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою,
243це ми завжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Феліксе!
244Та щоб довго тебе не турбувати, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласкавости.
245Ми переконались, що цей чоловік то зараза, і що він колотнечу викликує між усіма юдеями в цілому світі, і що він провідник Назорейської єресі.
246Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопили були, і судити хотіли за нашим Законом.
247Але тисяцький Лісій прибув, і з великим насильством видер його з наших рук,
248а його винувальникам звелів йти до тебе. Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чому його ми винуємо.
249Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так.
2410¶ І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього, тому буду сміліш боронитись.
2411Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися.
2412І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здибали, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в народі здіймав.
2413І не можуть вони довести тобі того, у чому тепер оскаржають мене.
2414Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане.
2415І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних.
2416І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.
2417А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси.
2418Ось при цьому знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з натовпом чи з колотнечею.
2419Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене.
2420Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв,
2421крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи серед них: За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!
2422¶ Але Фелікс, дуже добре дорогу цю знавши, відрочив їм справу, говорячи: Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде.
2423І він сотникові наказав сторожити Павла, але мати полегшу, і не боронити нікому з близьких його, щоб служили йому.
2424А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа.
2425І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!
2426Разом із тим і сподівався він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його прикликав і розмову з ним вів.
2427Як минуло ж два роки, то Фелікс одержав наступника, Порція Феста. А Фелікс бажав догодити юдеям, і в в'язниці Павла залишив.
251¶ А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму.
252І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його,
253і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі.
254А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається.
255Отже, сказав він, хто спроможен із вас, нехай ті вирушають разом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржають його.
256І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він повернувся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб привести Павла.
257Як його ж привели, то стали навколо юдеї, що поприходили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжких винувачень, що їх не могли довести,
258бо Павло боронився: Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря.
259Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павлові на відповідь: Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?
2510Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш.
2511Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря!
2512Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!
2513¶ Як минуло ж днів кілька, цар Агріппа й Верніка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати.
2514А що там багато днів вони пробули, то Фест виклав справу Павлову цареві й промовив: Є один чоловік від Фелікса лишений в'язень,
2515на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські принесли скаргу, домагаючись його осуду.
2516Я їм відповів, що римляни не мають звичаю людину якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачів, і не буде йому дано можности для оборони від закидів.
2517І як зійшлись вони тут, то я, зволікання не роблячи жадного, сів наступного дня на сидіння суддеве, і звелів привести цього мужа.
2518І винувальники стали круг нього, проте не вказали вини ані жадної з тих, яких я сподівався.
2519Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.
2520І я був непевний у цьому змаганні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це?
2521Через те ж, що Павло заявив, щоб залишений був він на кесарів розсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до кесаря.
2522А Агріппа промовив до Феста: Хотів би і я цього мужа послухати! Узавтра сказав той почуєш його.
2523А назавтра Агріппа й Верніка прийшли з превеликою пишнотою, і на залю судову ввійшли разом з тисяцькими та значнішими мужами міста. І як Фест наказав, то Павло був приведений.
2524І сказав до них Фест: О царю Агріппо, та з нами присутні всі мужі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи, що йому не повинно більш жити.
2525Я ж дізнавсь, що нічого, вартого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.
2526Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, царю Агріппо, щоб після переслухання мав що писати.
2527Бо здається мені нерозважливим ув'язненого посилати, і не означити обвинувачень на нього.
261¶ А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
262О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
263особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
264А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
265які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
266І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
267а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
268Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
269Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
2610що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
2611І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
2612¶ Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
2613то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!...
2614І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!
2615А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
2616Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
2617Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
2618відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
2619Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
2620але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
2621Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
2622Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
2623що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
2624¶ Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
2625А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
2626Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
2627Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
2628Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...
2629А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...
2630І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
2631І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
2632Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
271¶ А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.
272І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
273А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
274А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
275Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
276І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
277І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
278І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
279А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
2710говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.
2711Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.
2712¶ А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.
2713А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
2714Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.
2715А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
2716І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
2717Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
2718А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
2719а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
2720А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...
2721¶ А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
2722А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
2723Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
2724та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
2725Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
2726І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
2727А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
2728І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
2729І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
2730А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
2731то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
2732Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
2733А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
2734Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
2735А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
2736Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
2737А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
2738І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
2739А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
2740Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
2741Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...
2742Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
2743Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
2744а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
281¶ А коли врятувалися ми, то довідалися, що острів той зветься Меліта.
282Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони запалили огонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли нас усіх.
283Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому...
284Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила!
285Він струснув ту звірюку в огонь, і ніякої шкоди не зазнав!
286А вони сподівалися, що він спухне або впаде мертвий умить. Коли ж довго чекали того та побачили, що ніякого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог...
287Навкруги ж того місця знаходились, добра начальника острова, на ім'я Публія, він прийняв нас, і три дні ласкаво гостив.
288І сталось, що Публіїв батько лежав, слабий на пропасницю та на червінку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоровив його.
289Якже трапилось це, то й інші на острові, що мали хвороби, приходили та вздоровлялись.
2810Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від'їжджали, понакладали, чого було треба.
2811¶ А по трьох місяцях ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоскурів, і що на острові він перезимував.
2812І, як ми допливли в Сіракузи, пробули там три дні.
2813А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі,
2814де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму.
2815А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфору та до Тритаверни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав.
2816А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив.
2817¶ І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звичаїв отцівських, та проте мене видано з Єрусалиму ув'язненого в руки римлян.
2818Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було.
2819Та юдеї противилися, тому змушений був я відкликатися на суд кесарів, але не для того, щоб народ свій у чомусь оскаржити.
2820Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїлеву я обкутий цими кайданами...
2821А вони відказали йому: Не одержали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
2822Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються.
2823¶ А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в господу. А він їм від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками.
2824І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
2825Вони між собою незгідні були й повиходили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,
2826промовляючи: Піди до народу цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не будете, дивитися будете оком, але не побачите!
2827Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують на вуха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!
2828Тож нехай для вас буде відоме, що послано Боже спасіння оце до поган, і почують вони!
2829Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.
2830¶ І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього,
2831і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!