Multilingual Scriptures Home » Ukrainian Bible » Ecclesiastes
| Ukrainian Bible | ||
| Chapter # | Verse # | Verse Detail |
| 1 | 1 | ¶ Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі. |
| 1 | 2 | Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе! |
| 1 | 3 | Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? |
| 1 | 4 | ¶ Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! |
| 1 | 5 | І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. |
| 1 | 6 | Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... |
| 1 | 7 | Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти! |
| 1 | 8 | Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо... |
| 1 | 9 | ¶ Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!... |
| 1 | 10 | Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами! |
| 1 | 11 | Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому... |
| 1 | 12 | ¶ Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. |
| 1 | 13 | І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. |
| 1 | 14 | Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!... |
| 1 | 15 | Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш! |
| 1 | 16 | Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання. |
| 1 | 17 | І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!... |
| 1 | 18 | Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!... |
| 2 | 1 | ¶ Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота... |
| 2 | 2 | На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона? |
| 2 | 3 | Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя. |
| 2 | 4 | Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, |
| 2 | 5 | запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих. |
| 2 | 6 | Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали. |
| 2 | 7 | Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були! |
| 2 | 8 | Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць. |
| 2 | 9 | І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені. |
| 2 | 10 | І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! |
| 2 | 11 | Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!... |
| 2 | 12 | ¶ І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила! |
| 2 | 13 | І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою: |
| 2 | 14 | у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! |
| 2 | 15 | І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце... |
| 2 | 16 | Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний... |
| 2 | 17 | ¶ І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!... |
| 2 | 18 | І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, |
| 2 | 19 | а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також... |
| 2 | 20 | І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем... |
| 2 | 21 | Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике! |
| 2 | 22 | Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? |
| 2 | 23 | Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!... |
| 2 | 24 | Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога! |
| 2 | 25 | Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього? |
| 2 | 26 | Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!... |
| 3 | 1 | ¶ Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: |
| 3 | 2 | час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, |
| 3 | 3 | час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, |
| 3 | 4 | час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, |
| 3 | 5 | час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, |
| 3 | 6 | час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, |
| 3 | 7 | час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, |
| 3 | 8 | час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру! |
| 3 | 9 | Яка користь трудящому в тім, над чим трудиться він? |
| 3 | 10 | Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею, |
| 3 | 11 | ¶ усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця... |
| 3 | 12 | Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті. |
| 3 | 13 | І отож, як котрий чоловік їсть та п'є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий! |
| 3 | 14 | Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, до того не можна нічого додати, і з того не можна нічого відняти, і Бог так зробив, щоб боялись Його! |
| 3 | 15 | Що є, то було вже воно, і що статися має було вже, бо минуле відновлює Бог! |
| 3 | 16 | ¶ І я бачив під сонцем іще: місце суду, а в нім беззаконня, і місце правди, у ньому ж неправда... |
| 3 | 17 | Я сказав був у серці своєму: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло. |
| 3 | 18 | Я сказав був у серці своєму: Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі, |
| 3 | 19 | бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!... |
| 3 | 20 | Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху... |
| 3 | 21 | Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини? |
| 3 | 22 | І я бачив, нема чоловікові кращого, як ділами своїми радіти, бо це доля його! Бо хто поведе його глянути, що буде по ньому?... |
| 4 | 1 | ¶ І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя... |
| 4 | 2 | І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер... |
| 4 | 3 | А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем! |
| 4 | 4 | ¶ І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!... |
| 4 | 5 | Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло, |
| 4 | 6 | краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!... |
| 4 | 7 | ¶ І знову я бачив марноту під сонцем: |
| 4 | 8 | Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно... |
| 4 | 9 | Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, |
| 4 | 10 | і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його... |
| 4 | 11 | Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? |
| 4 | 12 | А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься! |
| 4 | 13 | ¶ Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає, |
| 4 | 14 | бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим! |
| 4 | 15 | Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його. |
| 4 | 16 | Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!... |
| 5 | 1 | ¶ (4-17) Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла! |
| 5 | 2 | (5-1) Не квапся своїми устами, і серце твоє нехай не поспішає казати слова перед Божим лицем, Бог бо на небі, а ти на землі, тому то нехай нечисленними будуть слова твої! |
| 5 | 3 | (5-2) Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглуздого. |
| 5 | 4 | ¶ (5-3) Коли зробиш обітницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподобання до нерозумних, а що ти обітуєш, сповни! |
| 5 | 5 | (5-4) Краще не дати обіту, ніж дати обіт і не сповнити! |
| 5 | 6 | (5-5) Не давай своїм устам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: Це помилка! Пощо Бог буде гніватися на твій голос, і діла твоїх рук буде нищити? |
| 5 | 7 | (5-6) Бо марнота в численності снів, як і в многості слів, але ти бійся Бога! |
| 5 | 8 | (5-7) Якщо ти побачиш у краї якому утискування бідаря та порушення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори над високим, а над ними Всевишній. |
| 5 | 9 | ¶ (5-8) І пожиток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє. |
| 5 | 10 | (5-9) Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також! |
| 5 | 11 | (5-10) Як маєток примножується, то множаться й ті, що його поїдають, і яка користь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його? |
| 5 | 12 | (5-11) Сон солодкий в трудящого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає. |
| 5 | 13 | (5-12) Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке бережеться його власникові на лихо йому, |
| 5 | 14 | (5-13) і гине багатство таке в нещасливім випадку, а родиться син і немає нічого у нього в руці: |
| 5 | 15 | (5-14) як він вийшов нагий із утроби матері своєї, так відходить ізнов, як прийшов, і нічого не винесе він з свого труду, що можна б узяти своєю рукою!... |
| 5 | 16 | (5-15) І це теж зло болюче: так само, як він був прийшов, так відійде, і яка йому користь, що трудився на вітер? |
| 5 | 17 | (5-16) А до того всі дні свої їв у темноті, і багато мав смутку, й хвороби та люті... |
| 5 | 18 | ¶ (5-17) Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла людина й пила, і щоб бачила добре в усьому своєму труді, що під сонцем ним трудиться в час нечисленних тих днів свого віку, які Бог їй дав, бо це доля її! |
| 5 | 19 | (5-18) Також кожна людина, що Бог дав їй багатство й маєтки, і владу їй дав споживати із того, та брати свою частку та тішитися своїм трудом, то це Божий дарунок! |
| 5 | 20 | (5-19) Бо вона днів свого життя небагато на пам'яті матиме, то Бог в її серце шле радість! |
| 6 | 1 | ¶ Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми: |
| 6 | 2 | Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка!... |
| 6 | 3 | Якби сотню дітей наплодив чоловік, і прожив пречисленні літа, і дні віку його були довгі, але не наситилась добрим душа його, а до того не мав би й належного похорону, то кажу: недоноскові краще від нього!... |
| 6 | 4 | Бо в марноті прийшов він, і в темряву йде, і в темряві сховане буде імення його, |
| 6 | 5 | ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому спокійніше від того!... |
| 6 | 6 | А коли б він жив двічі по тисячі літ, та не бачив добра, то хіба не до місця одного все йде? |
| 6 | 7 | ¶ Увесь труд людини для рота її, і пожадання її не виповнюються. |
| 6 | 8 | Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити? |
| 6 | 9 | Краще бачити очима, аніж мандрувати жаданнями, і також це марнота та ловлення вітру... |
| 6 | 10 | Що було, тому ймення його вже надане давно, і відоме, що він чоловік, і він не може правуватися з сильнішим від нього, |
| 6 | 11 | ¶ бо багато речей, що марноту примножуть, але яка користь від них для людини? |
| 6 | 12 | Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній? |
| 7 | 1 | ¶ Краще добре ім'я від оливи хорошої, а день смерти людини від дня її вродження! |
| 7 | 2 | Краще ходити до дому жалоби, ніж ходити до дому бенкету, бо то кінець кожній людині, і живий те до серця свого бере! |
| 7 | 3 | Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце! |
| 7 | 4 | Серце мудрих у домі жалоби, а серце безглуздих у домі веселощів. |
| 7 | 5 | Краще слухати докір розумного, аніж слухати пісні безумних, |
| 7 | 6 | бо як тріскот тернини під горщиком, такий сміх нерозумного. Теж марнота й оце!... |
| 7 | 7 | ¶ Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає, а хабар губить серце. |
| 7 | 8 | Кінець діла ліпший від початку його; ліпший терпеливий від чванькуватого! |
| 7 | 9 | Не спіши в своїм дусі, щоб гніватися, бо гнів спочиває у надрах глупців. |
| 7 | 10 | Не кажи: Що це сталось, що перші дні були кращі за ці? бо не з мудрости ти запитався про це. |
| 7 | 11 | ¶ Добра мудрість з багатством, а прибуток для тих, хто ще сонечко бачить, |
| 7 | 12 | бо в тіні мудрости як у тіні срібла, та користь пізнання у тому, що мудрість життя зберігає тому, хто має її. |
| 7 | 13 | Розваж Божий учинок, бо хто може те випростати, що Він покривив? |
| 7 | 14 | За доброго дня користай із добра, за злого ж розважуй: Одне й друге вчинив Бог на те, щоб людина нічого по собі не знайшла! |
| 7 | 15 | В днях марноти своєї я всього набачивсь: буває справедливий, що гине в своїй справедливості, буває й безбожний, що довго живе в своїм злі. |
| 7 | 16 | Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе? |
| 7 | 17 | Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм? |
| 7 | 18 | Добре, щоб ти ухопився за це, але й з того своєї руки не спускай, бо богобоязний втече від усього того. |
| 7 | 19 | Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, що в місті. |
| 7 | 20 | Немає людини праведної на землі, що робила б добро й не грішила, |
| 7 | 21 | тому не клади свого серця на всякі слова, що говорять, щоб не чути свого раба, коли він лихословить тебе, |
| 7 | 22 | знає бо серце твоє, що багато разів також ти лихословив на інших! |
| 7 | 23 | ¶ Усе це я в мудрості випробував, і сказав: Стану мудрим! Та далека від мене вона! |
| 7 | 24 | Далеке оте, що було, і глибоке, глибоке, хто знайде його? |
| 7 | 25 | Звернувся я серцем своїм, щоб пізнати й розвідати, та шукати премудрість і розум, та щоб пізнати, що безбожність глупота, а нерозум безумство! |
| 7 | 26 | І знайшов я річ гіршу від смерти то жінку, бо пастка вона, її ж серце тенета, а руки її то кайдани!... Хто добрий у Бога врятований буде від неї, а грішного схопить вона! |
| 7 | 27 | Подивися, оце я знайшов, сказав Проповідник: рівняймо одне до одного, щоб знайти зрозуміння! |
| 7 | 28 | Чого ще шукала душа моя, та не знайшла: я людину знайшов одну з тисячі, але жінки між ними всіма не знайшов!... |
| 7 | 29 | Крім того, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони!... |
| 8 | 1 | ¶ Хто, як той мудрий, і значення речі хто знає? Розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється. |
| 8 | 2 | Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом. |
| 8 | 3 | Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить, |
| 8 | 4 | бо слово цареве то влада, і хто йому скаже: Що робиш? |
| 8 | 5 | Хто виконує заповідь, той не пізнає нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право. |
| 8 | 6 | ¶ Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо людини численне на ній, |
| 8 | 7 | бо не знає, що буде, і як саме буде, хто їй розповість? |
| 8 | 8 | Немає людини, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і влади нема над днем смерти, і на війні нема звільнення, і пана свого не врятує безбожність. |
| 8 | 9 | ¶ Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї. |
| 8 | 10 | І я бачив безбожних похованих, і до їхнього гробу приходили, а ті, що чинили добро, повикидані з місця святого, і в місті забуті... Марнота й оце! |
| 8 | 11 | Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе. |
| 8 | 12 | Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх! |
| 8 | 13 | А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем страху не має! |
| 8 | 14 | ¶ Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!... |
| 8 | 15 | І радість я похваляв: що немає людині під сонцем добра, хіба тільки щоб їсти, та пити та тішитися, і оце супроводить її в її праці за часу життя її, що під сонцем Бог дав був їй. |
| 8 | 16 | Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина своїми очима, |
| 8 | 17 | і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого! Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає, не зможе знайти!... |
| 9 | 1 | ¶ Ото ж бо все це я до серця свого взяв, і бачило серце моє все оце, що праведні й мудрі та їхні учинки у Божій руці, так само любов чи ненависть: Людина не знає нічого, що є перед нею! |
| 9 | 2 | Однакове всім випадає: праведному і безбожному, доброму й чистому та нечистому, і тому, хто жертву приносить, і тому, хто жертви не приносить, як доброму, так і грішникові, тому, хто клянеться, як і тому, хто клятви боїться!... |
| 9 | 3 | Оце зле у всім, що під сонцем тим діється, що однакове всім випадає, і серце людських синів повне зла, і за життя їхнього безумство в їхньому серці, а по тому до мертвих відходять... |
| 9 | 4 | ¶ Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! |
| 9 | 5 | Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам'ять про них, |
| 9 | 6 | і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!... |
| 9 | 7 | Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки! |
| 9 | 8 | Нехай кожного часу одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оливи! |
| 9 | 9 | Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі дні марноти твоєї, бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді, що під сонцем ним трудишся ти! |
| 9 | 10 | Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости! |
| 9 | 11 | ¶ Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони! |
| 9 | 12 | Бо часу свого людина не знає, мов риби, половлені в пагубну сітку, і мов птахи, захоплені в сільце, так хапаються людські сини за час лиха, коли воно нагло спадає на них!... |
| 9 | 13 | ¶ Також оцю мудрість я бачив під сонцем, і велика для мене здавалась вона: |
| 9 | 14 | Було мале місто, і було в ньому мало людей. І раз прийшов цар великий до нього, й його оточив, і побудував проти нього велику облогу. |
| 9 | 15 | Але в ньому знайшлася людина убога, та мудра, і вона врятувала те місто своєю премудрістю, та пізніше ніхто не згадав про цю вбогу людину! |
| 9 | 16 | І я говорив: Краща мудрість за силу; однако погорджується мудрість бідного, і не слухаються його слів! |
| 9 | 17 | Слова мудрих, почуті в спокої, кращі від крику володаря поміж безглуздими. |
| 9 | 18 | Мудрість краща від зброї військової, але один грішник погубить багато добра... |
| 10 | 1 | ¶ Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу. |
| 10 | 2 | Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч. |
| 10 | 3 | Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний. |
| 10 | 4 | ¶ Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин. |
| 10 | 5 | Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря: |
| 10 | 6 | на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині! |
| 10 | 7 | Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби... |
| 10 | 8 | Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить. |
| 10 | 9 | Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними. |
| 10 | 10 | Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому! |
| 10 | 11 | Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний. |
| 10 | 12 | ¶ Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його: |
| 10 | 13 | початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство. |
| 10 | 14 | Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому? |
| 10 | 15 | Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста. |
| 10 | 16 | ¶ Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять! |
| 10 | 17 | Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці! |
| 10 | 18 | Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах. |
| 10 | 19 | Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати. |
| 10 | 20 | Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє... |
| 11 | 1 | ¶ Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його. |
| 11 | 2 | Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі. |
| 11 | 3 | Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде. |
| 11 | 4 | Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати. |
| 11 | 5 | Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе. |
| 11 | 6 | Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, оце чи оте, чи обоє однаково добрі. |
| 11 | 7 | ¶ І світло солодке, і добре очам сонце бачити, |
| 11 | 8 | і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам'ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота! |
| 11 | 9 | Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду! |
| 11 | 10 | Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дитинство, і рання життєва зоря то марнота! |
| 12 | 1 | ¶ І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні! |
| 12 | 2 | аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем, |
| 12 | 3 | у день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає, |
| 12 | 4 | і двері подвійні на вулицю замкнені будуть, як зменшиться гуркіт млина, і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі, |
| 12 | 5 | і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, й обтяжіє кобилка, і загине бажання, бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники, |
| 12 | 6 | аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота, і при джерелі не розіб'ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю... |
| 12 | 7 | І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його! |
| 12 | 8 | ¶ Наймарніша марнота, сказав Проповідник, марнота усе!... |
| 12 | 9 | Крім того, що Проповідник був мудрий, він навчав ще народ знання. Він важив та досліджував, склав багато приповістей. |
| 12 | 10 | Проповідник пильнував знаходити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова. |
| 12 | 11 | Слова мудрих немов оті леза в ґірлизі, і мов позабивані цвяхи, складачі ж таких слів, вони дані від одного Пастиря. |
| 12 | 12 | А понад те, сину мій, будь обережний: складати багато книжок не буде кінця, а багато навчатися мука для тіла! |
| 12 | 13 | ¶ Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! |
| 12 | 14 | Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе! |