Multilingual Scriptures Home » Ukrainian Bible » Job
| Ukrainian Bible | ||
| Chapter # | Verse # | Verse Detail |
| 1 | 1 | ¶ Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав. |
| 1 | 2 | І народилися йому семеро синів та три дочки. |
| 1 | 3 | А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу. |
| 1 | 4 | ¶ А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити із ними. |
| 1 | 5 | І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні. |
| 1 | 6 | ¶ І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана. |
| 1 | 7 | І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав: Я мандрував по землі та й перейшов її. |
| 1 | 8 | І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає. |
| 1 | 9 | І відповів сатана Господеві й сказав: Чи ж Йов дармо боїться Бога? |
| 1 | 10 | Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. |
| 1 | 11 | Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм? |
| 1 | 12 | І сказав Господь до сатани: Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки! І пішов сатана від лиця Господнього. |
| 1 | 13 | ¶ І сталося одного дня, коли сини його та дочки його їли та вино пили в домі свого первородженого брата, |
| 1 | 14 | то прибіг до Йова посланець та й сказав: Худоба велика орала, а ослиці паслися при них. |
| 1 | 15 | Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі... |
| 1 | 16 | Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: З неба спав Божий огонь, і спалив отару та слуг, та й пожер їх... А втік тільки я сам, щоб донести тобі... |
| 1 | 17 | Він ще говорив, аж біжить ще інший та й каже: Халдеї поділилися на три відділи, і напали на верблюдів, та й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі... |
| 1 | 18 | Поки він говорив, аж надбігає ще інший та й каже: Сини твої та дочки твої їли та вино пили в домі свого первородженого брата. |
| 1 | 19 | Аж раптово надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, і він упав на юнаків, і вони повмирали... І втік тільки я сам, щоб донести тобі... |
| 1 | 20 | ¶ І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився, |
| 1 | 21 | та й сказав: Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я! |
| 1 | 22 | При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного! |
| 2 | 1 | ¶ І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати перед Господом: і прийшов також сатана поміж ними, щоб стати перед Господом. |
| 2 | 2 | І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав: |
| 2 | 3 | І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, який Бога боїться, а від злого втікає. І він ще тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був Мене на нього, щоб без приводу його зруйнувати... |
| 2 | 4 | І відповів сатана Господеві й сказав: Шкіра за шкіру, і все, що хто має, віддасть він за душу свою. |
| 2 | 5 | Але простягни но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм? |
| 2 | 6 | І сказав Господь до сатани: Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи! |
| 2 | 7 | ¶ І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояком від стопи ноги його аж до його черепа... |
| 2 | 8 | А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу... |
| 2 | 9 | І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!... |
| 2 | 10 | А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!... Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами... |
| 2 | 11 | ¶ І почули троє приятелів Йовових про все те нещастя, що прийшло на нього, і поприходили кожен з місця свого: теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар. І вмовилися вони прийти разом, щоб похитати головою над ним та потішити його. |
| 2 | 12 | І звели вони здалека очі свої, і не пізнали його... І піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба... |
| 2 | 13 | І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий... |
| 3 | 1 | ¶ По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження. |
| 3 | 2 | І Йов заговорив та й сказав: |
| 3 | 3 | Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! |
| 3 | 4 | Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!... |
| 3 | 5 | Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!... |
| 3 | 6 | Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!... |
| 3 | 7 | Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання! |
| 3 | 8 | Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити! |
| 3 | 9 | Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої, |
| 3 | 10 | бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!... |
| 3 | 11 | ¶ Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер? |
| 3 | 12 | Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав? |
| 3 | 13 | Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок |
| 3 | 14 | з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі, |
| 3 | 15 | або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!... |
| 3 | 16 | Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили? |
| 3 | 17 | Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі, |
| 3 | 18 | разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!... |
| 3 | 19 | Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого... |
| 3 | 20 | ¶ І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим, |
| 3 | 21 | що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані, |
| 3 | 22 | тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба, |
| 3 | 23 | мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?... |
| 3 | 24 | Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода, |
| 3 | 25 | бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені... |
| 3 | 26 | Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!... |
| 4 | 1 | ¶ І відповів теманянин Еліфаз та й сказав: |
| 4 | 2 | Коли спробувать слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова? |
| 4 | 3 | Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв, |
| 4 | 4 | того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв! |
| 4 | 5 | А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався... |
| 4 | 6 | Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання невинність доріг твоїх? |
| 4 | 7 | ¶ Пригадай но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені? |
| 4 | 8 | Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її: |
| 4 | 9 | вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають! |
| 4 | 10 | Левине ричання й рик лютого лева минає, і левчукам вилущаються зуби. |
| 4 | 11 | Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають. |
| 4 | 12 | ¶ І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього. |
| 4 | 13 | у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей, |
| 4 | 14 | спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув, |
| 4 | 15 | і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм... |
| 4 | 16 | Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я: |
| 4 | 17 | Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший? |
| 4 | 18 | Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів! |
| 4 | 19 | Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені! |
| 4 | 20 | Вони товчені зранку до вечора, і без помочі гинуть назавжди... |
| 4 | 21 | Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!... |
| 5 | 1 | ¶ Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися? |
| 5 | 2 | Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному! |
| 5 | 3 | Я бачив безумного, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла... |
| 5 | 4 | Від спасіння далекі сини його, вони без рятунку почавлені будуть у брамі! |
| 5 | 5 | Його жниво голодний поїсть, і з-між терну його забере, і спрагнені ось поковтають маєток його! |
| 5 | 6 | ¶ Бо нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі, |
| 5 | 7 | бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти... |
| 5 | 8 | А я б удавався до Бога, і на Бога б поклав свою справу, |
| 5 | 9 | Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа, |
| 5 | 10 | бо Він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає Він воду, |
| 5 | 11 | щоб поставить низьких на високе, і зміцнити спасіння засмучених. |
| 5 | 12 | Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки, |
| 5 | 13 | Він мудрих лукавством їх ловить, і рада крутійська марною стає, |
| 5 | 14 | вдень знаходять вони темноту, а в полудень мацають, мов уночі!... |
| 5 | 15 | І Він від меча урятовує бідного, а з міцної руки бідаря, |
| 5 | 16 | і стається надія нужденному, і замкнула уста свої кривда! |
| 5 | 17 | ¶ Тож блаженна людина, яку Бог картає, і ти не цурайсь Всемогутнього кари: |
| 5 | 18 | Бо Він рану завдасть і перев'яже, Він ламає й вигоюють руки Його! |
| 5 | 19 | В шістьох лихах спасає тебе, а в сімох не діткне тебе зло: |
| 5 | 20 | Викупляє тебе Він від смерти за голоду, а в бою з рук меча. |
| 5 | 21 | Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як прийде вона. |
| 5 | 22 | З насилля та з голоду будеш сміятись, а земної звірини не бійся. |
| 5 | 23 | Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою. |
| 5 | 24 | І довідаєшся, що намет твій спокійний, і переглянеш домівку свою, і не знайдеш у ній недостатку. |
| 5 | 25 | І довідаєшся, що численне насіння твоє, а нащадки твої як трава на землі! |
| 5 | 26 | І в дозрілому віці до гробу ти зійдеш, як збіжжя доспіле ввіходить до клуні за часу свого! |
| 5 | 27 | Отож, дослідили ми це й воно так, послухай цього, й зрозумій собі все! |
| 6 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 6 | 2 | Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі, |
| 6 | 3 | то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!... |
| 6 | 4 | Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене... |
| 6 | 5 | Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні? |
| 6 | 6 | Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця? |
| 6 | 7 | Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі... |
| 6 | 8 | ¶ О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог! |
| 6 | 9 | О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку й мене поламав, |
| 6 | 10 | то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!... |
| 6 | 11 | Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це? |
| 6 | 12 | Чи сила камінна то сила моя? Чи тіло моє мідяне? |
| 6 | 13 | Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене? |
| 6 | 14 | ¶ Для того, хто гине, товариш то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього... |
| 6 | 15 | Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони, |
| 6 | 16 | темніші від льоду вони, в них ховається сніг. |
| 6 | 17 | Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі гинуть з місця свого. |
| 6 | 18 | Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню й щезають. |
| 6 | 19 | Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них. |
| 6 | 20 | І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли та й збентежились. |
| 6 | 21 | Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх і злякались! |
| 6 | 22 | ¶ Чи я говорив коли: Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене, |
| 6 | 23 | і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть? |
| 6 | 24 | Навчіть ви мене і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив розтлумачте мені... |
| 6 | 25 | Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас? |
| 6 | 26 | Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного, |
| 6 | 27 | і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!... |
| 6 | 28 | Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди. |
| 6 | 29 | Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, ще в тім моя правда! |
| 6 | 30 | Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя? |
| 7 | 1 | ¶ Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!... |
| 7 | 2 | Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, |
| 7 | 3 | так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... |
| 7 | 4 | Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку... |
| 7 | 5 | Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка... |
| 7 | 6 | А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони... |
| 7 | 7 | ¶ Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра... |
| 7 | 8 | Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене... |
| 7 | 9 | Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить, |
| 7 | 10 | не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його... |
| 7 | 11 | Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі: |
| 7 | 12 | Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив? |
| 7 | 13 | Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере, |
| 7 | 14 | то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене... |
| 7 | 15 | І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості. |
| 7 | 16 | Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!... |
| 7 | 17 | ¶ Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього? |
| 7 | 18 | Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш... |
| 7 | 19 | Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою? |
| 7 | 20 | Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем? |
| 7 | 21 | І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене... |
| 8 | 1 | ¶ І заговорив шух'янин Білдад та й сказав: |
| 8 | 2 | Аж доки ти будеш таке теревенити? І доки слова твоїх уст будуть вітром бурхливим? |
| 8 | 3 | Чи Бог скривлює суд, і хіба Всемогутній викривлює правду? |
| 8 | 4 | Якщо твої діти згрішили Йому, то Він їх віддав в руку їх беззаконня! |
| 8 | 5 | Якщо ти звертатися будеш до Бога, і будеш благати Всемогутнього, |
| 8 | 6 | якщо чистий ти та безневинний, то тепер Він тобі Свою милість пробудить, і наповнить оселю твою справедливістю, |
| 8 | 7 | і хоч твій початок нужденний, але твій кінець буде вельми великий! |
| 8 | 8 | ¶ Поспитай в покоління давнішого, і міцно збагни батьків їхніх, |
| 8 | 9 | бо ми ж учорашні, й нічого не знаєм, бо тінь наші дні на землі, |
| 8 | 10 | отож вони навчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойого слова подадуть: |
| 8 | 11 | Чи папірус росте без болота? Чи росте очерет без води? |
| 8 | 12 | Він іще в доспіванні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіляку траву: |
| 8 | 13 | отакі то дороги всіх тих, хто забуває про Бога! І згине надія безбожного, |
| 8 | 14 | бо його сподівання як те павутиння, і як дім павуків його певність... |
| 8 | 15 | На свій дім опирається, та не встоїть, тримається міцно за нього, й не вдержиться він... |
| 8 | 16 | Він зеленіє на сонці, й галузки його випинаються понад садка його, |
| 8 | 17 | на купі каміння сплелося коріння його, воно між каміння вросло: |
| 8 | 18 | Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його: тебе я не бачило!... |
| 8 | 19 | Така радість дороги його, а з пороху інші ростуть. |
| 8 | 20 | ¶ Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за руку злочинців, |
| 8 | 21 | аж наповнить уста твої сміхом, а губи твої криком радости... |
| 8 | 22 | Твої ненависники в сором зодягнуться, і намету безбожних не буде! |
| 9 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 9 | 2 | Справді пізнав я, що так... Та як оправдатись людині земній перед Богом? |
| 9 | 3 | Якщо вона схоче на прю стати з Ним, Він відповіді їй не дасть ні на одне із тисячі скаржень... |
| 9 | 4 | Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий і цілим зостався? |
| 9 | 5 | Він гори зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх перевернув. |
| 9 | 6 | Він землю трясе з її місця, і стовпи її трусяться. |
| 9 | 7 | Він сонцеві скаже, й не сходить воно, і Він запечатує зорі. |
| 9 | 8 | Розтягує небо Він Сам, і ходить по морських висотах, |
| 9 | 9 | Він Воза створив, Оріона та Волосожара, та зорі південні. |
| 9 | 10 | Він чинить велике та недослідиме, предивне, якому немає числа!... |
| 9 | 11 | Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього... |
| 9 | 12 | Ось Він схопить кого, хто заверне Його, хто скаже Йому: що Ти робиш? |
| 9 | 13 | Бог гніву Свойого не спинить, під Ним гнуться Рагавові помічники, |
| 9 | 14 | ¶ що ж тоді відповім я Йому? Які я слова підберу проти Нього, |
| 9 | 15 | я, який коли б був справедливий, то не відповідав би, я, що благаю свойого Суддю? |
| 9 | 16 | Коли б я взивав, а Він мені відповідь дав, не повірю, що вчув би мій голос, |
| 9 | 17 | Він, що бурею може розтерти мене та помножити рани мої безневинно... |
| 9 | 18 | Не дає Він мені й звести духа мого, бо мене насичає гіркотою. |
| 9 | 19 | Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, хто посвідчить мені? |
| 9 | 20 | Якщо б справедливим я був, то осудять мене мої уста, якщо я безневинний, то вчинять мене винуватим... |
| 9 | 21 | Я невинний, проте своєї душі я не знаю, і не радий життям своїм я... |
| 9 | 22 | ¶ Це одне, а тому я кажу: невинного як і лукавого Він вигубляє... |
| 9 | 23 | Якщо нагло бич смерть заподіює, Він з проби невинних сміється... |
| 9 | 24 | У руку безбожного дана земля, та Він лиця суддів її закриває... Як не Він, тоді хто? |
| 9 | 25 | ¶ А дні мої стали швидкіші, як той скороход, повтікали, не бачили доброго, |
| 9 | 26 | проминули, немов ті човни очеретяні, мов орел, що несеться на здобич... |
| 9 | 27 | Якщо я скажу: Хай забуду своє нарікання, хай зміню я обличчя своє й підбадьорюся, |
| 9 | 28 | то боюся всіх смутків своїх, і я знаю, що Ти не очистиш мене... |
| 9 | 29 | Все одно буду я винуватий, то нащо надармо я мучитися буду? |
| 9 | 30 | Коли б я умився сніговою водою, і почистив би лугом долоні свої, |
| 9 | 31 | то й тоді Ти до гробу опустиш мене, і учинить бридким мене одіж моя... |
| 9 | 32 | Бо Він не людина, як я, й Йому відповіді я не дам, і не підемо разом на суд, |
| 9 | 33 | поміж нами нема посередника, що поклав би на нас на обох свою руку... |
| 9 | 34 | Нехай забере Він від мене Свойого бича, Його ж страх хай мене не жахає, |
| 9 | 35 | тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!... |
| 10 | 1 | ¶ Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі! |
| 10 | 2 | Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю? |
| 10 | 3 | Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш? |
| 10 | 4 | Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину? |
| 10 | 5 | Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа, |
| 10 | 6 | що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій, |
| 10 | 7 | хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки? |
| 10 | 8 | ¶ Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене... |
| 10 | 9 | Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш. |
| 10 | 10 | Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир? |
| 10 | 11 | Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил. |
| 10 | 12 | Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа. |
| 10 | 13 | А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе: |
| 10 | 14 | ¶ якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш... |
| 10 | 15 | Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!... |
| 10 | 16 | А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся: |
| 10 | 17 | поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш... |
| 10 | 18 | І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б, |
| 10 | 19 | як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу... |
| 10 | 20 | Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи, |
| 10 | 21 | поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні, |
| 10 | 22 | до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява... |
| 11 | 1 | ¶ І заговорив нааматянин Цофар та й сказав: |
| 11 | 2 | Чи має зостатись без відповіді безліч слів? І хіба язиката людина невинною буде? |
| 11 | 3 | Чи мужі замовчать твої теревені, й не буде кому засоромити тебе? |
| 11 | 4 | Ось говориш ти: Чисте моє міркування, і я чистий в очах Твоїх, Боже! |
| 11 | 5 | О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до тебе, |
| 11 | 6 | і представив тобі таємниці премудрости, бо вони як ті чуда роздумування! І знай, вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті! |
| 11 | 7 | ¶ Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього? |
| 11 | 8 | Вона вища від неба, що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, як пізнаєш її? |
| 11 | 9 | Її міра довша за землю, і ширша за море вона! |
| 11 | 10 | Якщо Він перейде й замкне щось, і згромадить, то хто заборонить Йому? |
| 11 | 11 | Бо Він знає нікчемності людські та бачить насилля, і Він не догляне? |
| 11 | 12 | Тож людина порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля! |
| 11 | 13 | ¶ Якщо ти зміцниш своє серце, і свої руки до Нього простягнеш, |
| 11 | 14 | якщо є беззаконня в руці твоїй, то прожени ти його, і кривда в наметах твоїх нехай не пробуває, |
| 11 | 15 | тож тоді ти підіймеш обличчя невинне своє, і будеш міцний, і не будеш боятись! |
| 11 | 16 | Бо забудеш страждання, про них будеш згадувати, як про воду, яка пропливла... |
| 11 | 17 | Від півдня повстане життя, а темрява буде, як ранок. |
| 11 | 18 | І будеш ти певний, бо маєш надію, і викопаєш собі яму та й будеш безпечно лежати, |
| 11 | 19 | і будеш лежати, й ніхто не сполошить, і багато-хто будуть підлещуватися до обличчя твого... |
| 11 | 20 | А очі безбожних минуться, і згине притулок у них, а їхня надія то стогін душі! |
| 12 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 12 | 2 | Справді, то ж ви тільки люди, і мудрість із вами помре!... |
| 12 | 3 | Таж і я маю розум, як ви, я не нижчий від вас! І в кого немає такого, як це? |
| 12 | 4 | Посміховищем став я для друга свого, я, що кликав до Бога, і Він мені відповідав, посміховищем став справедливий, невинний... |
| 12 | 5 | Нещасливцю погорда, на думку спокійного, приготовлена для спотикання ноги! |
| 12 | 6 | ¶ Спокійні намети грабіжників, і безпечність у тих, хто Бога гнівить, у того, хто ніби то Бога провадить рукою своєю. |
| 12 | 7 | Але запитай хоч худобу і навчить тебе, і птаство небесне й тобі розповість. |
| 12 | 8 | Або говори до землі й вона вивчить тебе, і розкажуть тобі риби морські. |
| 12 | 9 | Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила? |
| 12 | 10 | Що в Нього в руці душа всього живого й дух кожного людського тіла? |
| 12 | 11 | Чи ж не ухо слова розбирає, піднебіння ж смакує для себе поживу? |
| 12 | 12 | ¶ Мудрість у старших, бо довгість днів розум. |
| 12 | 13 | Мудрість та сила у Нього, Його рада та розум. |
| 12 | 14 | Ось Він зруйнує й не буде воно відбудоване, замкне чоловіка й не буде він випущений. |
| 12 | 15 | Ось Він стримає води і висохнуть, Він їх пустить то землю вони перевернуть. |
| 12 | 16 | В Нього сила та задум, у Нього заблуджений і той, хто призводить до блуду. |
| 12 | 17 | Він уводить у помилку радників, і обезумлює суддів, |
| 12 | 18 | Він розв'язує пута царів і приперізує пояса на їхні стегна. |
| 12 | 19 | Він провадить священиків босо, і потужних повалює, |
| 12 | 20 | Він надійним уста відіймає й забирає від старших розумність. |
| 12 | 21 | На достойників ллє Він погорду, а пояса можним ослаблює. |
| 12 | 22 | Відкриває Він речі глибокі із темряви, а темне провадить на світло. |
| 12 | 23 | Він робить народи потужними й знову їх нищить, Він народи поширює, й потім виводить в неволю. |
| 12 | 24 | Відіймає Він розум в народніх голів на землі та блукати їх змушує по бездорожній пустелі, |
| 12 | 25 | вони ходять навпомацки в темряві темній, і Він упроваджує їх в блуканину, мов п'яного! |
| 13 | 1 | ¶ Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, та й усе зауважило... |
| 13 | 2 | Як знаєте ви знаю й я, я не нижчий від вас, |
| 13 | 3 | і я говоритиму до Всемогутнього, і переконувати хочу Бога! |
| 13 | 4 | Та неправду куєте тут ви, лікарі непутящі ви всі! |
| 13 | 5 | О, коли б ви насправді мовчали, то вам це за мудрість було б!... |
| 13 | 6 | Послухайте но переконань моїх: і вислухайте заперечення уст моїх. |
| 13 | 7 | Чи будете ви говорити неправду про Бога, чи будете ви говорити оману про Нього? |
| 13 | 8 | Чи будете ви уважати на Нього? Чи за Бога на прю постаєте? |
| 13 | 9 | Чи добре, що вас Він дослідить? Чи як з людини сміються, так будете ви насміхатися з Нього? |
| 13 | 10 | Насправді Він вас покарає, якщо будете ви потурати таємно особі! |
| 13 | 11 | Чи ж велич Його не настрашує вас, і не нападає на вас Його страх? |
| 13 | 12 | Ваші нагадування це прислів'я із попелу, ваші башти це глиняні башти! |
| 13 | 13 | ¶ Мовчіть передо мною, а я говоритиму, і нехай щобудь прийде на мене! |
| 13 | 14 | Нащо дертиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу в свою руку? |
| 13 | 15 | Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, але перед обличчям Його про дороги свої сперечатися буду! |
| 13 | 16 | І це мені буде спасінням, бо перед обличчя Його не підійде безбожний. |
| 13 | 17 | Направду послухайте слова мого, а моє це освідчення в ваших ушах нехай буде. |
| 13 | 18 | Ось я суд спорядив, бо я справедливий, те знаю! |
| 13 | 19 | Хто той, що буде зо мною провадити прю? Бо тепер я замовк би й помер би... |
| 13 | 20 | Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого я не буду ховатись: |
| 13 | 21 | віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жахає!... |
| 13 | 22 | Тоді клич, а я відповідатиму, або я говоритиму, Ти ж мені відповідь дай! |
| 13 | 23 | ¶ Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій переступ та гріх мій! |
| 13 | 24 | Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі ворогом? |
| 13 | 25 | Чи Ти будеш страхати завіяний вітром листок? Чи Ти соломину суху будеш гнати? |
| 13 | 26 | Бо Ти пишеш на мене гіркоти й провини мого молодечого віку даєш на спадок мені, |
| 13 | 27 | і в кайдани заковуєш ноги мої, і всі дороги мої стережеш, назирці ходиш за мною, |
| 13 | 28 | і він розпадається, мов та трухлявина, немов та одежа, що міль її з'їла!... |
| 14 | 1 | ¶ Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями: |
| 14 | 2 | вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається... |
| 14 | 3 | І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його! |
| 14 | 4 | Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один! |
| 14 | 5 | Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, |
| 14 | 6 | відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит... |
| 14 | 7 | ¶ Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине; |
| 14 | 8 | якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень, |
| 14 | 9 | то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець! |
| 14 | 10 | А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?... |
| 14 | 11 | Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, |
| 14 | 12 | так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого... |
| 14 | 13 | О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав! |
| 14 | 14 | Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене! |
| 14 | 15 | Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, |
| 14 | 16 | ¶ бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би, |
| 14 | 17 | провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня... |
| 14 | 18 | Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого, |
| 14 | 19 | каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш... |
| 14 | 20 | Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його... |
| 14 | 21 | Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає... |
| 14 | 22 | Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить.. |
| 15 | 1 | ¶ І відповів теманянин Еліфаз та й сказав: |
| 15 | 2 | Чи відповідатиме мудра людина знанням вітряним, і східнім вітром наповнить утробу свою? |
| 15 | 3 | Буде виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими речами, що пожитку немає від них? |
| 15 | 4 | Ти страх Божий руйнуєш також, і пустошиш молитву до Бога, |
| 15 | 5 | бо навчає провина твоя твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів. |
| 15 | 6 | Оскаржають тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на тебе: |
| 15 | 7 | Чи ти народився людиною першою, чи раніше, ніж згір'я, ти створений? |
| 15 | 8 | Чи ти слухав у Божій таємній нараді, та мудрість для себе забрав? |
| 15 | 9 | Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, і не з нами воно? |
| 15 | 10 | Поміж нами і сивий, отой і старий, старший днями від батька твого. |
| 15 | 11 | Чи мало для тебе потішення Божі та слово, яке Він сховав у тобі? |
| 15 | 12 | Чого то підносить тебе твоє серце, й які то знаки твої очі дають, |
| 15 | 13 | що на Бога звертаєш ти духа свого, і з своїх уст випускаєш подібні слова? |
| 15 | 14 | Що таке чоловік, щоб оправданим бути, і щоб був справедливим від жінки народжений? |
| 15 | 15 | Таж Він навіть святим Своїм не довіряє, і не оправдані в очах Його небеса, |
| 15 | 16 | що ж тоді чоловік той бридкий та зіпсутий, що п'є кривду, як воду? |
| 15 | 17 | ¶ Я тобі розповім, ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу, |
| 15 | 18 | про що мудрі донесли та від батьків своїх не затаїли того, |
| 15 | 19 | їм самим була дана земля, і не приходив чужий поміж них. |
| 15 | 20 | Безбожний тремтить по всі дні, а насильникові мало років заховано. |
| 15 | 21 | Вереск жахів у нього в ушах, серед миру приходить на нього грабіжник. |
| 15 | 22 | Він не вірить, що вернеться від темноти, й він вичікується для меча. |
| 15 | 23 | Він мандрує за хлібом, та де він? Знає він, що для нього встановлений день темноти... |
| 15 | 24 | Страшать його утиск та гноблення, хапають його, немов цар, що готовий до бою, |
| 15 | 25 | бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогутнього, |
| 15 | 26 | проти Нього твердою він шиєю бігав, товстими хребтами щитів своїх. |
| 15 | 27 | Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і боки обклав своїм жиром, |
| 15 | 28 | і сидів у містах поруйнованих, у домах тих, що в них не сидять, що на купи каміння призначені. |
| 15 | 29 | Він не буде багатий, і не встоїться сила його, і по землі не поширяться їхні маєтки. |
| 15 | 30 | Не вступиться з темности він, полум'я висушить парост його, й духом уст Його буде він схоплений. |
| 15 | 31 | Хай не вірить в марноту заблуканий, бо марнотою буде заплата йому, |
| 15 | 32 | вона виповниться не за днів його, а його верховіття не буде зелене! |
| 15 | 33 | Поскидає насиллям, немов виноград, недозрілість свою, поронить він квіття своє, як оливка, |
| 15 | 34 | бо збори безбожних спустошені будуть, а огонь пожере дім хабарника: |
| 15 | 35 | він злом вагітніє, й породить марноту, й оману готує утроба його... |
| 16 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 16 | 2 | Чув я такого багато, даремні розрадники всі ви! |
| 16 | 3 | Чи настане кінець вітряним цим словам? Або що зміцнило тебе, що так відповідаєш? |
| 16 | 4 | І я говорив би, як ви, якби ви на місці моєму були, я додав би словами на вас, і головою своєю кивав би на вас, |
| 16 | 5 | устами своїми зміцняв би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду! |
| 16 | 6 | ¶ Якщо я говоритиму, біль мій не стримається, а якщо перестану, що відійде від мене? |
| 16 | 7 | Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спустошив, |
| 16 | 8 | і поморщив мене, і це стало за свідчення, і змарнілість моя проти мене повстала, і очевидьки мені докоряє! |
| 16 | 9 | Його гнів мене шарпає та ненавидить мене, скрегоче на мене зубами своїми, мій ворог вигострює очі свої проти мене... |
| 16 | 10 | Вони пащі свої роззявляють на мене, б'ють ганебно по щоках мене, збираються разом на мене: |
| 16 | 11 | Бог злочинцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене... |
| 16 | 12 | Спокійний я був, та тремтячим мене Він зробив... І за шию вхопив Він мене й розторощив мене, та й поставив мене Собі ціллю: |
| 16 | 13 | Його стрільці мене оточили, розриває нирки мої Він не жалівши, мою жовч виливає на землю... |
| 16 | 14 | Він робить пролім на проломі в мені, Він на мене біжить, як силач... |
| 16 | 15 | Верету пошив я на шкіру свою та під порох знизив свою голову... |
| 16 | 16 | Зашарілось обличчя моє від плачу, й на повіках моїх залягла смертна тінь, |
| 16 | 17 | ¶ хоч насильства немає в долонях моїх, і чиста молитва моя! |
| 16 | 18 | Не прикрий, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зойку мого, |
| 16 | 19 | бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті... |
| 16 | 20 | Глузливці мої, мої друзі, моє око до Бога сльозить, |
| 16 | 21 | і нехай Він дозволить людині змагання із Богом, як між сином людським і ближнім його, |
| 16 | 22 | бо почислені роки минуть, і піду я дорогою, та й не вернусь... |
| 17 | 1 | ¶ Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!... |
| 17 | 2 | Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує... |
| 17 | 3 | Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках? |
| 17 | 4 | Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх. |
| 17 | 5 | Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють, |
| 17 | 6 | Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють... |
| 17 | 7 | З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь... |
| 17 | 8 | Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного. |
| 17 | 9 | І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі. |
| 17 | 10 | ¶ Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного... |
| 17 | 11 | Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток, |
| 17 | 12 | вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві! |
| 17 | 13 | Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе... |
| 17 | 14 | До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!... |
| 17 | 15 | Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її? |
| 17 | 16 | До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху... |
| 18 | 1 | ¶ І заговорив шух'янин Білдад та й сказав: |
| 18 | 2 | Як довго ви будете пастками класти слова? Розміркуйте, а потім собі поговоримо! |
| 18 | 3 | Чому пораховані ми, як худоба? Чому в ваших очах ми безумні? |
| 18 | 4 | О ти, що розшарпуєш душу свою в своїм гніві, чи для тебе земля опустіє, а скеля осунеться з місця свого? |
| 18 | 5 | ¶ Таж світильник безбожних погасне, і не буде світитися іскра огню його: |
| 18 | 6 | його світло стемніє в наметі, і згасне на ньому світильник його, |
| 18 | 7 | стануть тісні кроки сили його, і вдарить його власна рада!... |
| 18 | 8 | Бо він кинений в пастку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити: |
| 18 | 9 | пастка схопить за стопу його, зміцниться сітка на ньому, |
| 18 | 10 | на нього захований шнур на землі, а пастка на нього на стежці... |
| 18 | 11 | ¶ Страхіття жахають його звідусіль, і женуться за ним по слідах. |
| 18 | 12 | Його сила голодною буде, а нещастя при боці його приготовлене. |
| 18 | 13 | Його шкіра поїджена буде хворобою, поїсть члени його первороджений смерти. |
| 18 | 14 | Відірвана буде безпека його від намету його, а Ти до царя жахів його приведеш... |
| 18 | 15 | Він перебуває в наметі своєму, який не його, на мешкання його буде кинена сірка. |
| 18 | 16 | Здолу посохнуть коріння його, а згори його віття зів'яне. |
| 18 | 17 | Його пам'ять загине з землі, а на вулиці ймення не буде йому. |
| 18 | 18 | Заженуть його з світла до темряви, і ввесь світ проганяє його. |
| 18 | 19 | У нього немає в народі нащадка, ні внука, і немає останку в місцях його мешкання. |
| 18 | 20 | На згадку про день його остовпівали останні, за волосся ж хапались давніші... |
| 18 | 21 | Ось такі то мешкання неправедного, і це місце того, хто Бога не знає! |
| 19 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 19 | 2 | Аж доки смутити ви будете душу мою, та душити словами мене? |
| 19 | 3 | Десять раз це мене ви соромите, гнобити мене не стидаєтесь!... |
| 19 | 4 | Якщо справді зблудив я, то мій гріх при мені позостане. |
| 19 | 5 | Чи ви величаєтесь справді над мною, і виказуєте мою ганьбу на мене? |
| 19 | 6 | Знайте тоді, що Бог скривдив мене, і тенета Свої розточив надо мною! |
| 19 | 7 | Ось ґвалт! я кричу, та не відповідає ніхто, голошу, та немає суду!... |
| 19 | 8 | ¶ Він дорогу мою оточив і я не перейду, Він поклав на стежки мої темряву! |
| 19 | 9 | Він стягнув з мене славу мою і вінця зняв мені з голови! |
| 19 | 10 | Звідусіль Він ламає мене, і я йду, надію мою, як те дерево, вивернув Він... |
| 19 | 11 | І на мене Свій гнів запалив, і зарахував Він мене до Своїх ворогів: |
| 19 | 12 | полки Його разом приходять, і торують на мене дорогу свою, і таборують навколо намету мого... |
| 19 | 13 | Віддалив Він від мене братів моїх, а знайомі мої почужіли для мене, |
| 19 | 14 | мої ближні відстали, і забули про мене знайомі мої... |
| 19 | 15 | Мешканці дому мого, і служниці мої за чужого вважають мене, чужаком я став в їхніх очах... |
| 19 | 16 | Я кличу свойого раба і він відповіді не дає, хоч своїми устами благаю його... |
| 19 | 17 | Мій дух став бридкий для моєї дружини, а мій запах синам моєї утроби... |
| 19 | 18 | Навіть діти малі зневажають мене, коли я встаю, то глузують із мене... |
| 19 | 19 | Мої всі повірники бридяться мною, а кого я кохав обернулись на мене... |
| 19 | 20 | До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя... |
| 19 | 21 | Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!... |
| 19 | 22 | Чого ви мене переслідуєте, немов Бог, і не насичуєтесь моїм тілом? |
| 19 | 23 | ¶ О, коли б записати слова мої, о, коли б були в книжці вони позазначувані, |
| 19 | 24 | коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані! |
| 19 | 25 | Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху |
| 19 | 26 | цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, |
| 19 | 27 | сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!... |
| 19 | 28 | Коли скажете ви: Нащо будемо гнати його, коли корень справи знаходиться в ньому! |
| 19 | 29 | то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!... |
| 20 | 1 | ¶ І відповів нааматянин Цофар та й сказав: |
| 20 | 2 | Тому то думки мої відповідати мене навертають, і тому то в мені цей мій поспіх! |
| 20 | 3 | Соромливу нагану собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені. |
| 20 | 4 | Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи людина на землі була поставлена, |
| 20 | 5 | то спів несправедливих короткий, а радість безбожного тільки на хвилю? |
| 20 | 6 | Якщо піднесеться величність його аж до неба, а його голова аж до хмари досягне, |
| 20 | 7 | проте він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він? |
| 20 | 8 | Немов сон улетить і не знайдуть його, мов видіння нічне, він сполошений буде: |
| 20 | 9 | його бачило око, та бачити більше не буде, і вже не побачить його його місце... |
| 20 | 10 | ¶ Сини його запобігатимуть ласки в нужденних, а руки його позвертають маєток його... |
| 20 | 11 | Повні кості його молодечости, та до пороху з ним вона ляже! |
| 20 | 12 | Якщо в устах його зло солодке, його він таїть під своїм язиком, |
| 20 | 13 | над ним милосердиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, |
| 20 | 14 | то цей хліб в його нутрощах зміниться, стане він жовчю зміїною в нутрі його!... |
| 20 | 15 | Він маєток чужого ковтав, але його виблює: Бог виганяє його із утроби його... |
| 20 | 16 | Отруту зміїну він ссатиме, гадючий язик його вб'є! |
| 20 | 17 | Він річкових джерел не побачить, струмків меду та молока. |
| 20 | 18 | Позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде... |
| 20 | 19 | Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його! |
| 20 | 20 | Бо спокою не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже. |
| 20 | 21 | Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все: |
| 20 | 22 | за повні достатку його буде тісно йому, рука кожного скривдженого прийде на нього! |
| 20 | 23 | ¶ Хай наповнена буде утроба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і буде дощити на нього недугами його... |
| 20 | 24 | Він буде втікати від зброї залізної, та прониже його мідний лук... |
| 20 | 25 | Він стане меча витягати, і вийде він із тіла, та держак його вийде із жовчі його, і перестрах на нього впаде! |
| 20 | 26 | При скарбах його всі нещастя заховані, його буде жерти огонь не роздмухуваний, позостале в наметі його буде знищене... |
| 20 | 27 | Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, |
| 20 | 28 | урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його... |
| 20 | 29 | Оце доля від Бога людині безбожній, і спадщина, обіцяна Богом для неї! |
| 21 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 21 | 2 | Уважно послухайте слово моє, і нехай буде мені це розрадою вашою! |
| 21 | 3 | Перетерпіть мені, а я промовлятиму, по промові ж моїй насміхатися будеш. |
| 21 | 4 | Хіба до людини моє нарікання? Чи не мав би чого стати нетерпеливим мій дух? |
| 21 | 5 | Оберніться до мене й жахніться, та руку на уста свої покладіть... |
| 21 | 6 | І якщо я згадаю про це, то жахаюсь, і морозом проймається тіло моє... |
| 21 | 7 | ¶ Чого несправедливі живуть, доживають до віку, й багатством зміцняються? |
| 21 | 8 | Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні нащадки на їхніх очах... |
| 21 | 9 | Доми їхні то спокій від страху, і над ними нема бича Божого. |
| 21 | 10 | Спинається бик його, і не даремно, зачинає корова його, й не скидає. |
| 21 | 11 | Вони випускають своїх молодят, як отару, а їх діти вибрикують. |
| 21 | 12 | Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки. |
| 21 | 13 | Провадять в добрі свої дні, і сходять в спокої в шеол. |
| 21 | 14 | А до Бога говорять вони: Уступися від нас, ми ж доріг Твоїх знати не хочем! |
| 21 | 15 | Що таке Всемогутній, що будем служити Йому? І що скористаєм, як будем благати Його? |
| 21 | 16 | Та не в їхній руці добро їхнє, далека від мене порада безбожних... |
| 21 | 17 | ¶ Як часто світильник безбожним згасає, і приходить на них їх нещастя? Він приділює в гніві Своїм на них пастки! |
| 21 | 18 | Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопила її! |
| 21 | 19 | Бог ховає синам його кривду Свою та нехай надолужить самому йому, і він знатиме! |
| 21 | 20 | Нехай його очі побачать нещастя його, й бодай сам він пив гнів Всемогутнього! |
| 21 | 21 | Яке бо старання його про родину по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене? |
| 21 | 22 | Чи буде хто Бога навчати знання, Його, що й небесних судитиме? |
| 21 | 23 | Оцей в повній силі своїй помирає, увесь він спокійний та мирний, |
| 21 | 24 | діжки його повні були молока, а мізок костей його свіжий. |
| 21 | 25 | А цей помирає з душею огірченою, і доброго не споживав він, |
| 21 | 26 | та порохом будуть лежати обоє вони, і черва їх покриє... |
| 21 | 27 | ¶ Тож я знаю думки ваші й задуми, що хочете кривдити ними мене. |
| 21 | 28 | Бож питаєте ви: Де князів дім, і де намет пробування безбожних? |
| 21 | 29 | Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх ознак не затаюйте: |
| 21 | 30 | що буває врятований злий в день загибелі, на день гніву відводиться в захист! |
| 21 | 31 | Хто йому розповість у лице про дорогу його? А коли наробив, хто йому надолужить? |
| 21 | 32 | І на кладовище буде проваджений він, і про могилу подбають... |
| 21 | 33 | Скиби долини солодкі йому, і тягнеться кожна людина за ним, а тим, хто попереду нього, немає числа... |
| 21 | 34 | І як ви мене потішаєте марністю, коли з ваших відповідей зостається сама тільки фальш?... |
| 22 | 1 | ¶ І заговорив теманянин Еліфаз та й сказав: |
| 22 | 2 | Чи для Бога людина корисна? Бо мудрий корисний самому собі! |
| 22 | 3 | Хіба Всемогутній бажає, щоб ти ніби праведним був? І що за користь Йому, як дороги свої ти вважаєш невинними сам? |
| 22 | 4 | Чи Він буде карати, тебе боячись, і чи піде з тобою на суд? |
| 22 | 5 | ¶ Хіба твоє зло не велике? Таж твоїм беззаконням немає кінця! |
| 22 | 6 | Таж з братів своїх брав ти заставу даремно, а з нагого одежу стягав! |
| 22 | 7 | Не поїв ти водою знеможеного, і від голодного стримував хліб... |
| 22 | 8 | А сильна людина то їй оцей край, і почесний у ньому сидітиме. |
| 22 | 9 | Ти напорожньо вдів відсилав, і сирітські рамена гнобились, |
| 22 | 10 | тому пастки тебе оточили, і жахає тебе наглий страх, |
| 22 | 11 | твоє світло стемніло, нічого не бачиш, і велика вода закриває тебе... |
| 22 | 12 | Чи ж Бог не високий, як небо? Та на зорі угору поглянь, які стали високі вони! |
| 22 | 13 | А ти кажеш: Що відає Бог? Чи судитиме Він через млу? |
| 22 | 14 | Хмари завіса Йому, й Він не бачить, і ходить по крузі небесному. |
| 22 | 15 | ¶ Чи ти будеш триматись дороги відвічної, що нею ступали безбожні, |
| 22 | 16 | що невчасно були вони згублені, що річка розлита, підвалина їх, |
| 22 | 17 | що до Бога казали вони: Відступися від нас! та: Що зробить для нас Всемогутній? |
| 22 | 18 | А Він доми їхні наповнив добром!... Але віддалилась від мене порада безбожних! |
| 22 | 19 | Справедливі це бачать та тішаться, і насміхається з нього невинний: |
| 22 | 20 | Справді вигублений наш противник, а останок їх вижер огонь! |
| 22 | 21 | ¶ Заприязнися із Ним, та й май спокій, цим прийде на тебе добро. |
| 22 | 22 | Закона візьми з Його уст, а слова Його в серце своє поклади. |
| 22 | 23 | Якщо вернешся до Всемогутнього, будеш збудований, і віддалиш беззаконня з наметів своїх. |
| 22 | 24 | І викинь до пороху золото, і мов камінь з потоку офірське те золото, |
| 22 | 25 | і буде тобі Всемогутній за золото та за срібло блискуче тобі! |
| 22 | 26 | Бо тоді Всемогутнього ти покохаєш і до Бога підіймеш обличчя своє, |
| 22 | 27 | будеш благати Його й Він почує тебе, і ти обітниці свої надолужиш. |
| 22 | 28 | А що постановиш, то виповниться те тобі, й на дорогах твоїх буде сяяти світло. |
| 22 | 29 | Бо знижує Він спину пишного, хто ж смиренний, тому помагає. |
| 22 | 30 | Рятує Він і небезвинного, і той чистотою твоїх рук урятований буде. |
| 23 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 23 | 2 | Моя мова й сьогодні гірка, тяжче страждання моє за стогнання мої... |
| 23 | 3 | О, якби то я знав, де Його я знайду, то прийшов би до місця Його пробування! |
| 23 | 4 | Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я наповнив би доводами, |
| 23 | 5 | розізнав би слова, що мені відповість, і я зрозумів би, що скаже мені. |
| 23 | 6 | Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, тільки б увагу звернув Він на мене! |
| 23 | 7 | Справедливий судився б там з Ним, я ж назавжди б звільнивсь від свойого Судді. |
| 23 | 8 | ¶ Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, |
| 23 | 9 | на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю... |
| 23 | 10 | А Він знає дорогу, яка при мені, хай би випробував Він мене, мов те золото, вийду! |
| 23 | 11 | Трималась нога моя коло стопи Його, дороги Його я держався й не збочив. |
| 23 | 12 | Я не відступався від заповідей Його губ, над уставу свою я ховав слова уст Його. |
| 23 | 13 | ¶ Але Він при одному, й хто заверне Його? Як чого зажадає душа Його, те Він учинить: |
| 23 | 14 | бо Він виконає, що про мене призначив, і в Нього багато такого, як це! |
| 23 | 15 | Тому перед обличчям Його я тремчу, розважаю й жахаюсь Його... |
| 23 | 16 | А Бог пом'якшив моє серце, і Всемогутній мене настрашив, |
| 23 | 17 | бо не знищений я від темноти, ані від обличчя свого, що темність закрила його! |
| 24 | 1 | ¶ Для чого часи не заховані від Всемогутнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать! |
| 24 | 2 | Пересовують межі безбожні, стадо грабують вони та пасуть, |
| 24 | 3 | займають осла в сиротини, беруть у заставу вола від удовиць, |
| 24 | 4 | вони бідних з дороги спихають, разом мусять ховатися збіджені краю... |
| 24 | 5 | Тож вони, бідарі, немов дикі осли на пустині, виходять на працю свою, здобичі шукаючи, степ йому хліба дає для дітей... |
| 24 | 6 | На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного, |
| 24 | 7 | наго ночують вони, без одежі, і не мають вкриття собі в холоді, |
| 24 | 8 | мокнуть від зливи гірської, а заслони не маючи, скелю вони обіймають... |
| 24 | 9 | Сироту відривають від перс, і в заставу беруть від убогого... |
| 24 | 10 | Ходять наго вони, без вбрання, і голодними носять снопи. |
| 24 | 11 | Хоч між мурами їхніми роблять оливу, топчуть чавила, та прагнуть вони! |
| 24 | 12 | Стогнуть люди із міста, і кричить душа вбиваних, а Бог на це зло не звертає уваги... |
| 24 | 13 | ¶ Вони проти світла бунтують, не знають доріг Його, і на стежках Його не сидять. |
| 24 | 14 | На світанку встає душогуб, замордовує бідного та злидаря, а ніч він проводить, як злодій... |
| 24 | 15 | А перелюбника око чекає смеркання, говорячи: Не побачить мене жодне око! і заслону кладе на обличчя... |
| 24 | 16 | Підкопуються під доми в темноті, замикаються вдень, світла не знають вони, |
| 24 | 17 | бо ранок для них усіх разом то темрява, і знають вони жахи темряви... |
| 24 | 18 | ¶ Такий легкий він на поверхні води, на землі їхня частка проклята, не вернеться він на дорогу садів-виноградів... |
| 24 | 19 | Як посуха та спека їдять сніжну воду, так шеол поїсть грішників! |
| 24 | 20 | Забуде його лоно матері, буде жерти черва його, мов солодощі, більше не буде він згадуваний, і безбожник поламаний буде, мов дерево!... |
| 24 | 21 | Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра. |
| 24 | 22 | А міццю своєю він тягне могутніх, коли він встає, то ніхто вже не певний свойого життя! |
| 24 | 23 | Бог дає йому все на безпеку, і на те він спирається, та очі Його бачать їхні дороги: |
| 24 | 24 | підіймуться трохи й немає вже їх, бо понижені... Як усе, вони гинуть, і зрізуються, немов та колоскова головка... |
| 24 | 25 | Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомовцем, а слово моє на марноту оберне? |
| 25 | 1 | ¶ І заговорив шух'янин Білдад та й сказав: |
| 25 | 2 | Панування та острах у Нього, Який на висотах Своїх чинить мир. |
| 25 | 3 | Чи війську Його є число? І над ким Його світло не сходить? |
| 25 | 4 | І як може людина бути праведною перед Богом, і як може бути чистим, від жінки народжений? |
| 25 | 5 | Таж Йому навіть місяць не світить, і в очах Його й зорі не ясні! |
| 25 | 6 | Що ж тоді людина ота, червяк, чи син людський хробак?... |
| 26 | 1 | ¶ А Йов відповів та й сказав: |
| 26 | 2 | Як безсилому ти допоміг, як рамено підпер ти неможному? |
| 26 | 3 | Що ти радив немудрому, й яку раду подав багатьом? |
| 26 | 4 | Кому ти слова говорив, і чий дух вийшов з тебе? |
| 26 | 5 | ¶ Рефаїми тремтять під водою й всі її мешканці. |
| 26 | 6 | Голий шеол перед Ним, і нема покриття Аваддону. |
| 26 | 7 | Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив. |
| 26 | 8 | Він зав'язує воду в Своїх облаках, і не розбивається хмара під ними. |
| 26 | 9 | Він поставив престола Свого, розтягнув над ним хмару Свою. |
| 26 | 10 | На поверхні води Він зазначив межу аж до границі між світлом та темрявою. |
| 26 | 11 | Стовпи неба тремтять та страшаться від гніву Його. |
| 26 | 12 | Він міццю Своєю вспокоює море, і Своїм розумом нищить Рагава. |
| 26 | 13 | Своїм Духом Він небо прикрасив, рука Його в ньому створила втікаючого Скорпіона. |
| 26 | 14 | Таж це все самі кінці дороги Його, бо ми тільки слабке шепотіння чували про Нього, грім потуги ж Його хто його зрозуміє?... |
| 27 | 1 | ¶ І Йов далі вів мову свою та й казав: |
| 27 | 2 | Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній, |
| 27 | 3 | і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх, |
| 27 | 4 | неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани! |
| 27 | 5 | Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе, |
| 27 | 6 | за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх, |
| 27 | 7 | ¶ нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник! |
| 27 | 8 | Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його? |
| 27 | 9 | Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя? |
| 27 | 10 | Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу? |
| 27 | 11 | ¶ Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю, |
| 27 | 12 | таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете? |
| 27 | 13 | Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього: |
| 27 | 14 | Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом! |
| 27 | 15 | Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть... |
| 27 | 16 | Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини, |
| 27 | 17 | то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить... |
| 27 | 18 | Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня, |
| 27 | 19 | він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його... |
| 27 | 20 | Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його, |
| 27 | 21 | східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця... |
| 27 | 22 | Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати! |
| 27 | 23 | Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця... |
| 28 | 1 | ¶ Отож, має срібло своє джерело, і є місце для золота, де його чистять, |
| 28 | 2 | залізо береться із пороху, з каменя мідь виплавляється. |
| 28 | 3 | Людина кладе для темноти кінця, і докраю досліджує все, і шукає каміння у темряві та в смертній тіні: |
| 28 | 4 | ламає в копальні далеко від мешканця; забуті ногою людини, висять місця, віддалені від чоловіка. |
| 28 | 5 | Земля хліб із неї походить, а під нею порито, немов би огнем, |
| 28 | 6 | місце сапфіру каміння її, й порох золота в ній. |
| 28 | 7 | Стежка туди не знає її хижий птах, її око орлине не бачило, |
| 28 | 8 | не ступала по ній молода звірина, не ходив нею лев. |
| 28 | 9 | Чоловік свою руку по кремінь витягує, гори від кореня перевертає, |
| 28 | 10 | пробиває у скелях канали, і все дороге бачить око його! |
| 28 | 11 | Він загачує ріки від виливу, а заховані речі виводить на світло. |
| 28 | 12 | Та де мудрість знаходиться, і де місце розуму? |
| 28 | 13 | Людина не знає ціни їй, і вона у країні живих не знаходиться. |
| 28 | 14 | ¶ Безодня говорить: Вона не в мені! і море звіщає: Вона не зо мною! |
| 28 | 15 | Щирого золота дати за неї не можна, і не важиться срібло ціною за неї. |
| 28 | 16 | Не важать за неї офірського золота, ні дорогого оніксу й сапфіру. |
| 28 | 17 | Золото й скло не рівняються в вартості їй, і її не зміняти на посуд із щирого золота. |
| 28 | 18 | Коралі й кришталь і не згадуються, а набуток премудрости ліпший за перли! |
| 28 | 19 | Не рівняється їй етіопський топаз, і не важиться золото щире за неї. |
| 28 | 20 | ¶ А мудрість ізвідки проходить, і де місце розуму? |
| 28 | 21 | Бо вона від очей усього живого захована, і від птаства небесного скрита вона. |
| 28 | 22 | Аваддон той і смерть промовляють: Ушима своїми ми чули про неї лиш чутку! |
| 28 | 23 | Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її! |
| 28 | 24 | Бо Він аж на кінці землі придивляється, бачить під небом усім. |
| 28 | 25 | Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою, |
| 28 | 26 | коли Він уставу складав для дощу та дороги для блискавки грому, |
| 28 | 27 | тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив! |
| 28 | 28 | І сказав Він людині тоді: Таж страх Господній це мудрість, а відступ від злого це розум! |
| 29 | 1 | ¶ І Йов далі вів мову свою та й сказав: |
| 29 | 2 | О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог, |
| 29 | 3 | коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті, |
| 29 | 4 | як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм, |
| 29 | 5 | коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти, |
| 29 | 6 | коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!... |
| 29 | 7 | ¶ Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє, |
| 29 | 8 | як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли, |
| 29 | 9 | зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, |
| 29 | 10 | ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння... |
| 29 | 11 | Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, |
| 29 | 12 | бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. |
| 29 | 13 | Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! |
| 29 | 14 | Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. |
| 29 | 15 | Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. |
| 29 | 16 | Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. |
| 29 | 17 | Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене. |
| 29 | 18 | ¶ І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок: |
| 29 | 19 | для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй... |
| 29 | 20 | Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу. |
| 29 | 21 | Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою. |
| 29 | 22 | По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями. |
| 29 | 23 | І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик... |
| 29 | 24 | Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили. |
| 29 | 25 | Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він! |
| 30 | 1 | ¶ А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... |
| 30 | 2 | Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! |
| 30 | 3 | Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
| 30 | 4 | рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... |
| 30 | 5 | Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, |
| 30 | 6 | так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, |
| 30 | 7 | ревіли вони між кущами, збирались під терням, |
| 30 | 8 | сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! |
| 30 | 9 | А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... |
| 30 | 10 | Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, |
| 30 | 11 | бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... |
| 30 | 12 | По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... |
| 30 | 13 | Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, |
| 30 | 14 | немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... |
| 30 | 15 | ¶ Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... |
| 30 | 16 | А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
| 30 | 17 | Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... |
| 30 | 18 | З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. |
| 30 | 19 | Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. |
| 30 | 20 | Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... |
| 30 | 21 | Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... |
| 30 | 22 | На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! |
| 30 | 23 | Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... |
| 30 | 24 | Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
| 30 | 25 | Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
| 30 | 26 | Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... |
| 30 | 27 | Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, |
| 30 | 28 | ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... |
| 30 | 29 | Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, |
| 30 | 30 | моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... |
| 30 | 31 | І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим... |
| 31 | 1 | ¶ Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину? |
| 31 | 2 | І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот? |
| 31 | 3 | Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям? |
| 31 | 4 | Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки? |
| 31 | 5 | Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя, |
| 31 | 6 | то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає! |
| 31 | 7 | Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла, |
| 31 | 8 | то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням! |
| 31 | 9 | ¶ Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша, |
| 31 | 10 | то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші! |
| 31 | 11 | Бо гидота оце, й це провина підсудна, |
| 31 | 12 | бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!... |
| 31 | 13 | Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною, |
| 31 | 14 | то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім? |
| 31 | 15 | Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі? |
| 31 | 16 | ¶ Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував? |
| 31 | 17 | Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота? |
| 31 | 18 | Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його! |
| 31 | 19 | Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи, |
| 31 | 20 | чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся? |
| 31 | 21 | Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, |
| 31 | 22 | хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана! |
| 31 | 23 | Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти... |
| 31 | 24 | ¶ Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя? |
| 31 | 25 | Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала? |
| 31 | 26 | Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе, |
| 31 | 27 | то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав, |
| 31 | 28 | це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього! |
| 31 | 29 | Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його? |
| 31 | 30 | Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його. |
| 31 | 31 | Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився? |
| 31 | 32 | Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому. |
| 31 | 33 | ¶ Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою? |
| 31 | 34 | Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив... |
| 31 | 35 | О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник... |
| 31 | 36 | Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками? |
| 31 | 37 | Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього. |
| 31 | 38 | Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею, |
| 31 | 39 | якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував, |
| 31 | 40 | то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися. |
| 32 | 1 | ¶ І перестали ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в очах своїх. |
| 32 | 2 | І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, на Йова запалився гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога. |
| 32 | 3 | Також на трьох приятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним. |
| 32 | 4 | А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були старші віком за нього. |
| 32 | 5 | І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, і запалився його гнів! |
| 32 | 6 | ¶ І відповів бузянин Елігу, син Барах'їлів, та й сказав: Молодий я літами, ви ж старші, тому то я стримувався та боявся знання своє висловити вам. |
| 32 | 7 | Я подумав: Хай вік промовляє, і хай розуму вчить многоліття! |
| 32 | 8 | Справді, дух він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить. |
| 32 | 9 | Многолітні не завжди розумні, і не все розуміються в праві старі. |
| 32 | 10 | Тому я кажу: Послухай мене, хай знання своє висловлю й я! |
| 32 | 11 | Тож слів ваших вичікував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите. |
| 32 | 12 | І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йову довів, хто б відповідь дав на слова його! |
| 32 | 13 | Щоб ви не сказали: Ми мудрість знайшли: не людина, а Бог переможе його! |
| 32 | 14 | Не на мене слова він скеровував, і я не відповім йому мовою вашою. |
| 32 | 15 | ¶ Полякались вони, вже не відповідають, не мають вже слів... |
| 32 | 16 | Я чекав, що не будуть вони говорити, що спинились, не відповідають уже. |
| 32 | 17 | Відповім також я свою частку, і висловлю й я свою думку. |
| 32 | 18 | Бо я повний словами, дух мойого нутра докучає мені... |
| 32 | 19 | Ось утроба моя, мов вино невідкрите, вона тріскається, як нові бурдюки! |
| 32 | 20 | Нехай я скажу й буде легше мені, нехай уста відкрию свої й відповім! |
| 32 | 21 | На особу не буду уваги звертати, не буду підлещуватись до людини, |
| 32 | 22 | бо не вмію підлещуватись! Коли ж ні, нехай зараз візьме мене мій Творець! |
| 33 | 1 | ¶ Але слухай но, Йове, промови мої, і візьми до ушей всі слова мої. |
| 33 | 2 | Ось я уста свої відкриваю, в моїх устах говорить язик мій. |
| 33 | 3 | Простота мого серця слова мої, і висловлять ясно знання мої уста. |
| 33 | 4 | Дух Божий мене учинив, й оживляє мене Всемогутнього подих. |
| 33 | 5 | Якщо можеш, то дай мені відповідь, вишикуйсь передо мною, постався! |
| 33 | 6 | Тож Божий і я, як і ти, з глини витиснений теж і я! |
| 33 | 7 | Ото страх мій тебе не настрашить, і не буде тяжкою рука моя на тобі. |
| 33 | 8 | ¶ Отож, говорив до моїх ушей ти, і я чув голос слів: |
| 33 | 9 | Чистий я, без гріха, я невинний, і немає провини в мені! |
| 33 | 10 | Оце Сам Він причини на мене знаходить, уважає мене Собі ворогом. |
| 33 | 11 | У кайдани закув мої ноги, усі стежки мої Він стереже... |
| 33 | 12 | Ось у цьому ти не справедливий! Відповім я тобі, бо більший же Бог за людину! |
| 33 | 13 | Чого Ти із Ним сперечаєшся, що про всі Свої справи Він відповіді не дає? |
| 33 | 14 | ¶ Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: |
| 33 | 15 | у сні, у видінні нічному, коли міцний сон на людей нападає, в дрімотах на ложі, |
| 33 | 16 | тоді відкриває Він ухо людей, і настрашує їх осторогою, |
| 33 | 17 | щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, |
| 33 | 18 | щоб від гробу повстримати душу його, а живая його щоб не впала на ратище. |
| 33 | 19 | ¶ І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна. |
| 33 | 20 | І жива його бридиться хлібом, а душа його стравою влюбленою. |
| 33 | 21 | Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості, що перше не видні були. |
| 33 | 22 | І до гробу душа його зближується, а живая його до померлих іде. |
| 33 | 23 | Якщо ж Ангол-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту, |
| 33 | 24 | то Він буде йому милосердний та й скаже: Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, Я викуп знайшов. |
| 33 | 25 | Тоді відмолодиться тіло його, поверне до днів його юности. |
| 33 | 26 | Він благатиме Бога, й його Собі Він уподобає, і обличчя його буде бачити з окликом радости, і чоловікові верне його справедливість. |
| 33 | 27 | Він дивитиметься на людей й говоритиме: Я грішив був і правду кривив, та мені не відплачено. |
| 33 | 28 | Він викупив душу мою, щоб до гробу не йшла, і буде бачити світло живая моя. |
| 33 | 29 | ¶ Бог робить це все двічі-тричі з людиною, |
| 33 | 30 | щоб душу її відвернути від гробу, щоб він був освітлений світлом живих. |
| 33 | 31 | Уважай, Йове, слухай мене, мовчи, а я промовлятиму! |
| 33 | 32 | Коли маєш слова, то дай мені відповідь, говори, бо бажаю твого оправдання. |
| 33 | 33 | Якщо ні ти послухай мене; помовчи, й я навчу тебе мудрости! |
| 34 | 1 | ¶ І говорив Елігу та й сказав: |
| 34 | 2 | Слухайте, мудрі, слова ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене! |
| 34 | 3 | Бо ухо слова випробовує, а піднебіння їжу куштує. |
| 34 | 4 | Виберім право собі, між собою пізнаймо, що добре. |
| 34 | 5 | Бо Йов говорив: Я був справедливий, та відкинув Бог право моє. |
| 34 | 6 | Чи буду неправду казати за право своє? Без вини небезпечна стріла моя... |
| 34 | 7 | Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузування, як воду, |
| 34 | 8 | і товаришує з злочинцями, і ходить з людьми беззаконними? |
| 34 | 9 | Бо він каже: Нема людині користи, коли її Бог уподобає. |
| 34 | 10 | ¶ Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди! |
| 34 | 11 | Бо за чином людини Він їй надолужить, і згідно з своєю дорогою знайде людина заплату! |
| 34 | 12 | Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює права. |
| 34 | 13 | Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселенну поклав? |
| 34 | 14 | Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій подих до Себе забрав, |
| 34 | 15 | всяке тіло погинуло б вмить, а людина повернулася б на порох!... |
| 34 | 16 | ¶ Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів: |
| 34 | 17 | Хіба стримувати може ненависник право? І хіба осудити ти зможеш Всеправедного? |
| 34 | 18 | Хіба можна сказати цареві: Негідний, а вельможним: Безбожний? |
| 34 | 19 | Таж Він не звертає уваги на зверхників, і не вирізнює можного перед убогим, бо всі вони чин Його рук, |
| 34 | 20 | за хвилину вони помирають, опівночі... Доторкнеться Він можних і гинуть вони, сильний усунений буде рукою не людською. |
| 34 | 21 | Бо очі Його на дорогах людини, і Він бачить всі кроки її, |
| 34 | 22 | немає темноти, немає і темряви, де б злочинці сховались. |
| 34 | 23 | Бо людині Він не призначає означений час, щоб ходила до Бога на суд. |
| 34 | 24 | Він сильних ламає без досліду, і ставить на місце їх інших. |
| 34 | 25 | Бож знає Він їхні діла, оберне вночі і почавлені будуть! |
| 34 | 26 | Як несправедливих уразить Він їх, на видному місці, |
| 34 | 27 | за те, що вони відступили від Нього, і не розуміли доріг Його всіх, |
| 34 | 28 | щоб зойк сіромахи спровадити до Нього, бо Він чує благання пригнічених. |
| 34 | 29 | Коли Він заспокоїть, то хто винуватити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над народом, і над людиною разом, |
| 34 | 30 | щоб не панував чоловік нечестивий із тих, що правлять за пастку народові. |
| 34 | 31 | ¶ Бо Богові треба отак говорити: Несу я заслужене, злого робити не буду! |
| 34 | 32 | Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не буду чинити! |
| 34 | 33 | Чи на думку твою надолужить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи! |
| 34 | 34 | Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає: |
| 34 | 35 | Йов говорить немудро, а слова його без розуміння. |
| 34 | 36 | О, коли б Йов досліджений був аж навіки за відповіді, як злі люди, |
| 34 | 37 | бо він додає до свойого гріха ще провину, між нами він плеще в долоні та множить на Бога промови свої... |
| 35 | 1 | ¶ І говорив Елігу та й сказав: |
| 35 | 2 | Чи це полічив ти за право, як кажеш: Моя праведність більша за Божу? |
| 35 | 3 | Бо ти говорив: Що поможе тобі? Яку користь із цього я матиму більшу, аніж від свойого гріха? |
| 35 | 4 | Я тобі відповім, а з тобою і ближнім твоїм. |
| 35 | 5 | Подивися на небо й побач, і на хмари споглянь, вони вищі за тебе. |
| 35 | 6 | Як ти будеш грішити, що зробиш Йому? А стануть численні провини твої, що ти вчиниш Йому? |
| 35 | 7 | Коли праведним станеш, що даси ти Йому? Або що Він візьме з твоєї руки? |
| 35 | 8 | Для людини, як ти, беззаконня твоє, і для людського сина твоя справедливість!... |
| 35 | 9 | ¶ Від безлічі гноблення стогнуть вони, кричать від твердого плеча багатьох... |
| 35 | 10 | Та не скаже ніхто: Де ж той Бог, що мене Він створив, що вночі дає співи, |
| 35 | 11 | що нас над худобу земну Він навчає, і над птаство небесне вчиняє нас мудрими? |
| 35 | 12 | Вони там кричать, але через бундючність злочинців Він відповіді не дає. |
| 35 | 13 | Тільки марноти не слухає Бог, і Всемогутній не бачить її. |
| 35 | 14 | ¶ Що ж тоді, коли кажеш: Не бачив Його! Та є суд перед Ним, і чекай ти його! |
| 35 | 15 | А тепер, коли гнів Його не покарав, і не дуже пізнав про глупоту, |
| 35 | 16 | то намарно Йов уста свої відкриває та множить слова без знання... |
| 36 | 1 | ¶ І далі Елігу казав: |
| 36 | 2 | Почекай мені трохи, й тобі покажу, бо ще є про Бога слова. |
| 36 | 3 | Зачну викладати я здалека, і Творцеві своєму віддам справедливість. |
| 36 | 4 | Бо справді слова мої не неправдиві, я з тобою безвадний в знанні. |
| 36 | 5 | ¶ Таж Бог сильний, і не відкидає нікого, Він міцний в силі серця. |
| 36 | 6 | Не лишає безбожного Він при житті, але право для бідних дає. |
| 36 | 7 | Від праведного Він очей Своїх не відвертає, але їх садовить з царями на троні назавжди, і вони підвищаються. |
| 36 | 8 | А як тільки вони ланцюгами пов'язані, і тримаються в путах біди, |
| 36 | 9 | то Він їм представляє їх вчинок та їхні провини, що багато їх стало. |
| 36 | 10 | Відкриває Він ухо їх для остороги, та велить, щоб вернулися від беззаконня. |
| 36 | 11 | Якщо тільки послухаються, та стануть служити Йому, покінчать вони свої дні у добрі, а роки свої у приємнощах. |
| 36 | 12 | Коли ж не послухаються, то наскочать на ратище, і покінчать життя без знання. |
| 36 | 13 | А злосерді кладуть гнів на себе, не кричать, коли в'яже Він їх. |
| 36 | 14 | У молодості помирає душа їх, а їхня живая поміж блудниками. |
| 36 | 15 | ¶ Він визволяє убогого з горя його, а в переслідуванні відкриває їм ухо. |
| 36 | 16 | Також і тебе Він би вибавив був із тісноти на широкість, що в ній нема утиску, а те, що на стіл твій поклалося б, повне товщу було б. |
| 36 | 17 | Та правом безбожного ти переповнений, право ж та суд підпирають людину. |
| 36 | 18 | Отож лютість нехай не намовить тебе до плескання в долоні, а окуп великий нехай не заверне з дороги тебе. |
| 36 | 19 | Чи в біді допоможе твій зойк та всі зміцнення сили? |
| 36 | 20 | Не квапся до ночі тієї, коли вирвані будуть народи із місця свого. |
| 36 | 21 | Стережись, не звертайся до зла, яке замість біди ти обрав. |
| 36 | 22 | Отож, Бог найвищий у силі Своїй, хто навчає, як Він? |
| 36 | 23 | Хто дорогу Його Йому вказувати буде? І хто скаже: Ти кривду зробив? |
| 36 | 24 | ¶ Пам'ятай, щоб звеличувати Його вчинок, про якого виспівують люди, |
| 36 | 25 | що його бачить всяка людина, чоловік приглядається здалека. |
| 36 | 26 | Отож, Бог великий та недовідомий, і недослідиме число Його літ! |
| 36 | 27 | Бо стягає Він краплі води, і дощем вони падають з хмари Його, |
| 36 | 28 | що хмари спускають його, і спадають дощем на багато людей. |
| 36 | 29 | Також хто зрозуміє розтягнення хмари, грім намету Його? |
| 36 | 30 | Отож, розтягає Він світло Своє над Собою і морську глибінь закриває, |
| 36 | 31 | бо ними Він судить народи, багато поживи дає. |
| 36 | 32 | Він тримає в руках Своїх блискавку, і керує її проти цілі. |
| 36 | 33 | Її гуркіт звіщає про неї, і прихід її відчуває й худоба. |
| 37 | 1 | ¶ Отож, і від цього тремтить моє серце і зрушилось з місця свого. |
| 37 | 2 | Уважливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, |
| 37 | 3 | його Він пускає попід усім небом, а світло Своє аж на кінці землі. |
| 37 | 4 | За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величности, і його Він не стримує, почується голос Його. |
| 37 | 5 | Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла, яких не розуміємо ми. |
| 37 | 6 | ¶ До снігу говорить Він: Падай на землю! а дощеві та зливі: Будьте сильні! |
| 37 | 7 | Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його. |
| 37 | 8 | І звір входить у сховище, і живе в своїх лігвищах. |
| 37 | 9 | Із кімнати південної буря приходить, а з вітру північного холод. |
| 37 | 10 | Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє. |
| 37 | 11 | Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара, |
| 37 | 12 | і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної, |
| 37 | 13 | він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість. |
| 37 | 14 | ¶ Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда! |
| 37 | 15 | Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї? |
| 37 | 16 | Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання, |
| 37 | 17 | ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня? |
| 37 | 18 | Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите? |
| 37 | 19 | Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова. |
| 37 | 20 | Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде? |
| 37 | 21 | ¶ І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх. |
| 37 | 22 | Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна. |
| 37 | 23 | Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою. |
| 37 | 24 | Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він. |
| 38 | 1 | ¶ Тоді відповів Господь Йову із бурі й сказав: |
| 38 | 2 | Хто то такий, що затемнює раду словами без розуму? |
| 38 | 3 | Підпережи но ти стегна свої, як мужчина, а Я буду питати тебе, ти ж Мені поясни! |
| 38 | 4 | ¶ Де ти був, коли землю основував Я? Розкажи, якщо маєш знання! |
| 38 | 5 | Хто основи її положив, чи ти знаєш? Або хто розтягнув по ній шнура? |
| 38 | 6 | У що підстави її позапущувані, або хто поклав камінь наріжний її, |
| 38 | 7 | коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини? |
| 38 | 8 | І хто море воротами загородив, як воно виступало, немов би з утроби виходило, |
| 38 | 9 | коли хмари поклав Я за одіж йому, а імлу за його пелюшки, |
| 38 | 10 | і призначив йому Я границю Свою та поставив засува й ворота, |
| 38 | 11 | і сказав: Аж досі ти дійдеш, не далі, і тут ось межа твоїх хвиль гордовитих? |
| 38 | 12 | ¶ Чи за своїх днів ти наказував ранкові? Чи досвітній зорі показав її місце, |
| 38 | 13 | щоб хапалась за кінці землі та посипались з неї безбожні? |
| 38 | 14 | Земля змінюється, мов та глина печатки, і стають, немов одіж, вони! |
| 38 | 15 | І нехай від безбожних їх світло відійметься, а високе рамено зламається! |
| 38 | 16 | Чи ти сходив коли аж до морських джерел, і чи ти переходжувався дном безодні? |
| 38 | 17 | Чи для тебе відкриті були брами смерти, і чи бачив ти брами смертельної тіні? |
| 38 | 18 | Чи широкість землі ти оглянув? Розкажи, якщо знаєш це все! |
| 38 | 19 | Де та дорога, що світло на ній пробуває? А темрява де її місце, |
| 38 | 20 | щоб узяти її до границі її, і щоб знати стежки її дому? |
| 38 | 21 | Знаєш ти, бо тоді народився ж ти був, і велике число твоїх днів! |
| 38 | 22 | Чи доходив коли ти до схованок снігу, і схованки граду ти бачив, |
| 38 | 23 | які Я тримаю на час лихоліття, на день бою й війни? |
| 38 | 24 | Якою дорогою ділиться вітер, розпорошується по землі вітерець? |
| 38 | 25 | ¶ Хто для зливи протоку провів, а для громовиці дорогу, |
| 38 | 26 | щоб дощити на землю безлюдну, на пустиню, в якій чоловіка нема, |
| 38 | 27 | щоб пустиню та пущу насичувати, і щоб забезпечити вихід траві? |
| 38 | 28 | Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив? |
| 38 | 29 | Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний хто його породив? |
| 38 | 30 | Як камінь, тужавіють води, а поверхня безодні ховається. |
| 38 | 31 | Чи зв'яжеш ти зав'язки Волосожару, чи розв'яжеш віжки в Оріона? |
| 38 | 32 | Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш? |
| 38 | 33 | Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? |
| 38 | 34 | Чи підіймеш свій голос до хмар, і багато води тебе вкриє? |
| 38 | 35 | Чи блискавки ти посилаєш, і підуть вони, й тобі скажуть Ось ми? |
| 38 | 36 | Хто мудрість вкладає людині в нутро? Або хто дає серцеві розум? |
| 38 | 37 | Хто мудрістю хмари зрахує, і хто може затримати небесні посуди, |
| 38 | 38 | коли порох зливається в зливки, а кавалки злипаються? |
| 38 | 39 | Чи здобич левиці ти зловиш, і заспокоїш життя левчуків, |
| 38 | 40 | як вони по леговищах туляться, на чатах сидять по кущах? |
| 38 | 41 | Хто готує для крука поживу його, як до Бога кричать його діти, як без їжі блукають вони? |
| 39 | 1 | ¶ Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані? |
| 39 | 2 | Чи на місяці лічиш, що сповнитись мусять, і відаєш час їх народження, |
| 39 | 3 | коли приклякають вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів породу? |
| 39 | 4 | Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відходять і більше до них не вертаються. |
| 39 | 5 | Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пута, |
| 39 | 6 | якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню? |
| 39 | 7 | Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича. |
| 39 | 8 | Що знаходить по горах, то паша його, і шукає він усього зеленого. |
| 39 | 9 | Чи захоче служити тобі одноріг? Чи при яслах твоїх ночуватиме він? |
| 39 | 10 | Чи ти однорога прив'яжеш до його борозни повороззям? Чи буде він боронувати за тобою долини? |
| 39 | 11 | Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, і свою працю на нього попустиш? |
| 39 | 12 | Чи повіриш йому, що він верне насіння твоє, і збере тобі тік? |
| 39 | 13 | ¶ Крило струсеве радісно б'ється, чи ж крило це й пір'їна лелеки? |
| 39 | 14 | Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває, |
| 39 | 15 | і забува, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати. |
| 39 | 16 | Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться, |
| 39 | 17 | бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом. |
| 39 | 18 | А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця! |
| 39 | 19 | ¶ Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву? |
| 39 | 20 | Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне! |
| 39 | 21 | Б'є ногою в долині та тішиться силою, іде він насупроти зброї, |
| 39 | 22 | сміється з страху й не жахається, і не вертається з-перед меча, |
| 39 | 23 | хоч дзвонить над ним сагайдак, вістря списове та ратище! |
| 39 | 24 | Він із шаленістю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу. |
| 39 | 25 | При кожному розі кричить він: І-га! і винюхує здалека бій, грім гетьманів та крик. |
| 39 | 26 | ¶ Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої? |
| 39 | 27 | Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті? |
| 39 | 28 | На скелі замешкує він та ночує, на скельнім вершку та твердині, |
| 39 | 29 | ізвідти визорює їжу, далеко вдивляються очі його, |
| 39 | 30 | а його пташенята п'ють кров. Де ж забиті, там він. |
| 40 | 1 | ¶ І говорив Господь Йову й сказав: |
| 40 | 2 | Чи буде ставати на прю з Всемогутнім огудник? Хто сперечається з Богом, хай на це відповість! |
| 40 | 3 | І Йов відповів Господеві й сказав: |
| 40 | 4 | Оце я знікчемнів, що ж маю Тобі відповісти? Я кладу свою руку на уста свої... |
| 40 | 5 | Я раз говорив був, і вже не скажу, а вдруге і більш не додам!... |
| 40 | 6 | ¶ І відповів Господь Йову із бурі й сказав: |
| 40 | 7 | Підпережи но ти стегна свої, як мужчина: Я буду питати тебе, ти ж пояснюй Мені! |
| 40 | 8 | Чи ти хочеш порушити право Моє, винуватити Мене, щоб оправданим бути? |
| 40 | 9 | Коли маєш рамено, як Бог, і голосом ти загримиш, немов Він, |
| 40 | 10 | то окрась Ти себе пишнотою й величністю, зодягнися у славу й красу! |
| 40 | 11 | Розпорош лютість гніву свого, і поглянь на все горде й принизь ти його! |
| 40 | 12 | Поглянь на все горде й його впокори, поспихай нечестивих на їхньому місці, |
| 40 | 13 | поховай їх у поросі разом, а їхні обличчя обвий в укритті. |
| 40 | 14 | Тоді й Я тебе славити буду, як правиця твоя допоможе тобі! |
| 40 | 15 | ¶ А ось бегемот, що його Я створив, як тебе, траву, як худоба велика, він їсть. |
| 40 | 16 | Ото сила його в його стегнах, його ж міцність у м'язах його живота. |
| 40 | 17 | Випростовує він, немов кедра, свойого хвоста, жили стегон його посплітались. |
| 40 | 18 | Його кості немов мідяні оті рури, костомахи його як ті пруття залізні. |
| 40 | 19 | Голова оце Божих доріг; і тільки Творець його може зблизити до нього меча... |
| 40 | 20 | Бо гори приносять поживу йому, і там грається вся звірина польова. |
| 40 | 21 | Під лотосами він вилежується, в укритті очерету й болота. |
| 40 | 22 | Лотоси тінню своєю вкривають його, тополі поточні його обгортають. |
| 40 | 23 | Ось підіймається річка, та він не боїться її, він безпечний, хоча б сам Йордан йому в пащу впливав! |
| 40 | 24 | Хто може схопити його в його очах, гаками ніздрю продіравити? |
| 41 | 1 | ¶ (40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром? |
| 41 | 2 | (40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш? |
| 41 | 3 | (40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне? |
| 41 | 4 | (40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного? |
| 41 | 5 | (40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх? |
| 41 | 6 | (40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв? |
| 41 | 7 | (40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову? |
| 41 | 8 | (40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини! |
| 41 | 9 | (41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш. |
| 41 | 10 | (41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? |
| 41 | 11 | ¶ (41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє! |
| 41 | 12 | (41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу. |
| 41 | 13 | (41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів? |
| 41 | 14 | (41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах! |
| 41 | 15 | (41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать. |
| 41 | 16 | (41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде. |
| 41 | 17 | (41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться. |
| 41 | 18 | (41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової! |
| 41 | 19 | (41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! |
| 41 | 20 | (41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить. |
| 41 | 21 | (41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його. |
| 41 | 22 | (41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. |
| 41 | 23 | (41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається. |
| 41 | 24 | (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно! |
| 41 | 25 | (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху. |
| 41 | 26 | (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер. |
| 41 | 27 | (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину! |
| 41 | 28 | (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно. |
| 41 | 29 | (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища. |
| 41 | 30 | (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото. |
| 41 | 31 | (41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп. |
| 41 | 32 | (41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною. |
| 41 | 33 | (41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, |
| 41 | 34 | (41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям! |
| 42 | 1 | ¶ А Йов відповів Господеві й сказав: |
| 42 | 2 | Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе! |
| 42 | 3 | Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів... Це чудніше від мене, й не знаю його: |
| 42 | 4 | Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, ти ж Мені поясни... |
| 42 | 5 | Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе... |
| 42 | 6 | Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!... |
| 42 | 7 | ¶ І сталося по тому, як Господь промовив ці слова до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов. |
| 42 | 8 | А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов. |
| 42 | 9 | І пішли теманянин Еліфаз, і шух'янин Білдад, та нааматянин Цофар, і зробили, як говорив їм Господь. І споглянув Господь на Йова. |
| 42 | 10 | ¶ І Господь привернув Йова до першого стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє. |
| 42 | 11 | І поприходили до нього всі брати його, і всі сестри його та всі попередні знайомі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хитали над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спровадив на нього. І дали вони йому кожен по одній кеситі, і кожен по одній золотій обручці. |
| 42 | 12 | А Господь поблагословив останок днів Йова більше від початку його, і було в нього чотирнадцять тисяч дрібної худоби, і шість тисяч верблюдів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць. |
| 42 | 13 | І було в нього семеро синів та три дочки. |
| 42 | 14 | І назвав він ім'я першій: Єміма, і ім'я другій: Кеція, а ім'я третій: Керен-Гаппух. |
| 42 | 15 | І таких вродливих жінок, як Йовові дочки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спадщину поміж їхніми братами. |
| 42 | 16 | А Йов жив по тому сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколінні. |
| 42 | 17 | І впокоївся Йов старим та насиченим днями. |